Даже те, кто вернулся, вернулись совсем другими: они старше, чем должны быть, как будто были на другой планете, где время течет быстрее.

- Что такое великое мгновенье?

• Это миг, когда одно становиться другим. день - ночью, гусеница - бабочкой. Жеребенок - конем. Эксперимент - результатом. Мальчик - мужчиной.

Мы все повзрослели раньше, чем стали взрослыми

Фрау Елена каже, що тепер ми маємо йти зі школи відразу додому. Вона каже, що ми не євреї, але ми бідні й це майже так само небезпечно.

Що таке сліпота? Там, де мала б стіна, її руки нічого не знаходять. Там, де нічого не мало б бути, ніжка столу вдаряє по її нозі. На вулицях грімотять автомобілі; у небі перешіптується листя; кров шелестить у вухах. На сходових майданчиках, на кухні, навіть у дорослих голосах чути відчай.

Диявольський рій. Квасоля з перекинутого мішка. Сотня розірваних чоток. Тисячі метафор, але їх усіх не досить: сорок бомб на літак, разом чотириста вісімдесят, тридцять три тонни вибухівки.
Лавина сходить на місто. Буревій. Чайні чашки зсовуються на полиці. Картини зіслизають із гвіздків. За чверть секунди сирен уже не чути. Гул стає такий гучний, що можуть лопнути слухові перетинки.
Зенітні гармати випускають останні набої. Дванадцять бомбардувальників, неушкоджені, повертаються в синю ніч.

У меня целый мир здесь, - говорит он, похлопывая по книге. - И в моих радиоприемниках. Только руку протянуть.

Голос густой и мягкий - кусок шёлка, который можно держать в комоде и вынимать лишь изредка, просто чтобы погладить.

- Mutti, что путешествует вокруг света, но остаётся в углу?
- Не знаю, Макс.
- Почтовая марка.

Самого Вернера сомнения мучат беспрестанно. Расовая чистота, политическая чистота - Бастиан постоянно обличает всякое разложение, но разве жизнь по своей сути  - не разложение? Ребёнок рождается, и мир начинает его менять. Что-то у него отнимает, что-то в него вкладывает.  Каждый кусок пищи, каждая частица света, входящая в глаз, - тело не может быть вполне чистым.

Разве мы не все полукровки? Половина крови от мамы,  половина от папы?

Ми живемо у виняткові часи.

В замкнутой системе энтропия не уменьшается. Всякий процесс необратимо затухает

Однако семилетний Вернер счастлив. Он очень малорослый, у него торчащие уши, звонкий голос, а волосы такие белые, что встречные останавливаются в изумлении. Белые как снег, как молоко, как мел. Цвет, в котором нет цвета.

«Живи верно, сражайся храбро, умри смеясь»

«Благополучие зависит от свирепости. Если у ваших разлюбезных бабулечек есть чай с печеньем, то лишь благодаря вашим кулакам!»

Есть горе, которое невозможно унять

- Я спас её лишь для того, чтобы услышать, как она умирает

Хлопець думає про старих збіднілих шахтарів, яких він бачив у Цольферайні, що годинами непорушно сиділи на стільцях чи перевернутих ящиках, чекаючи смерті. Для таких людей час - це вода, що на їхніх очах повільно витікає з бочки. "А насправді, - думає він, - час - це сяйливе озерце, яке несеш у долонях. Треба його з усіх сил захищати, берегти, старатися на пролити й краплі".

Скільки ці нестерпні миті тривають для Бога? Трильйонну часточку секунди? Саме життя будь-якої істоти - це крихітний спалах у бездонній темряві. Оце і є свята правда.