Сто поезій у перекладі Мойсея Фішбейна

Ти є прийдешнє, вранішні світи
над рівнями правічності, роса.
Ти півня ранній скрик у небеса,
заутреня, і діва, і яса,
чужинець, матір, помирання. Ти

безмежжя перетворень, ти єси
у горній долі, в горній самоті,
відлеглий, незриданний, наче ті
не вітані незаймані ліси.

Ти тіло перевтілювання, там
останнє слово втаєно чи ні –
ти іншим інший у далечині:
човнам ти берег, човен – берегам.

І попри нескінченні втечі, ті,
що є від себе, начебто з тюрми, –
велике чудо світу вчули ми:
життя переживеться в повноті.

Хто проживає це життя? Ачей,
незіграна мелодія речей,
неначе в арфі, в сутінках? Чи ці
понад водою тихі вітерці,
чи ці галузки, їхнє майво гоже,
чи ці духмяноткані квіти, може,
чи ці старі алеї? А чи ці
тварини теплі десь на манівці,
чи ці птахи понад зелене ложе?

Чи це є Ти, животворящий Боже?