Сто поезій у перекладі Мойсея Фішбейна

Ти є прийдешнє, вранішні світи над рівнями правічності, роса. Ти півня ранній скрик у небеса, заутреня, і діва, і яса, чужинець, матір, помирання. Ти

безмежжя перетворень, ти єси у горній долі, в горній самоті, відлеглий, незриданний, наче ті не вітані незаймані ліси.

Ти тіло перевтілювання, там останнє слово втаєно чи ні – ти іншим інший у далечині: човнам ти берег, човен – берегам.

І попри нескінченні втечі, ті, що є від себе, начебто з тюрми, – велике чудо світу вчули ми: життя переживеться в повноті.

Хто проживає це життя? Ачей, незіграна мелодія речей, неначе в арфі, в сутінках? Чи ці понад водою тихі вітерці, чи ці галузки, їхнє майво гоже, чи ці духмяноткані квіти, може, чи ці старі алеї? А чи ці тварини теплі десь на манівці, чи ці птахи понад зелене ложе?

Чи це є Ти, животворящий Боже?