В будущем году - в Иерусалиме

Андре Камински родился в 1923 году в Женеве, Швейцария. Писатель, драматург, рассказчик и репортер. С 1945-го по 1968 год работал в Польше, затем, будучи лишенным польского гражданства, эмигрировал в Израиль, откуда вскоре отправился в Северную и Экваториальную Африку. Вернувшись в Швейцарию, работал как свободный писатель. Скончался в 1991 году, похоронен в Цюрихе. "В будущем году - в Иерусалиме!" - говорят друг другу евреи прощаясь и в канун Нового года. "Мы увидимся вновь,- подразумевают они,...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,2

8 оценок

5
50%
4
25%
3
25%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 8Хотят прочитать 19

Рецензии

Аноним24 июля 2022 г.
Это шедевр!
Об этой книге хочется писать в превосходных эпитетах, но даже это не выразит моего восхищения этим произведение. Рецензировать понравившуюся книгу мне всегда трудно (поэтому многие рецензии мной так и не написаны).
Собственно, меня одолевает соблазн остановиться на этих строках и от всей души рекомендовать этот шедевр к прочтению. Но, руководствуясь требованиями Лайвлиба и борясь со своей страстью к цитированию, постараюсь раскрыть то, что там внутри:)
А внутри – события мирового масштаба, повлиявшие, через столетие, в том числе и на нашу с вами жизнь: революция 1905– 1907 годов (и предпосылки, ей предшествующие), зарождение мирового социалистического движения, Первая мировая война, революции в Российской империи 1917 г, окончание Первой мировой. И всё это из разных точек отсчёта: из Варшавы, Вены, Нью-Йорка, Цюриха и даже Владивостока и Аляски! А ещё чуток Англии и Ватикана:)
Автор также мастерски показывает механизмы зарождения индивидуальных иллюзий, влияющий как на личную жизнь индивида, так и на межличностные отношения и мировые процессы.
Отдельная тема – фантазии, соседствующие с мошенничеством и мошенничество на людских фантазиях, соотношения борьбы за всеобщее счастье и построение своего личного счастья; предпосылки возникновения самообмана и способы его преодоления. А ещё – про роль личности в истории и силе воли к жизни, которая помогает преодолеть казалось бы непреодолимые препятствия (например, приговорённые к неминуемой смерти заключённые вместо сибирской каторги попадают в Нью-Йорк и здорово там устраиваются).
Автор использует также интересный приём: он не только противопоставляет в тексте разные характеры, мнения, противоположные интерпретации одних и тех же событий, он ещё описывает судьбы и их, судеб, хитросплетения, благодаря которым он, Андре Каминский, появился на свет. Собственно, автор «рождается» только в конце книги (спасибо его дедушке-барыге, что внука не назвали Владимир Ильич, в честь Ленина, как хотел его очарованный папаша).
Признаемся сами себе: ведь нам тоже бывало интересно узнать, что было до нашего рождения и какие сложные события и хитросплетения человеческих жизней, преимущественно нам не известных, привели к тому, что родились именно мы?!
В повествовании много действия и в этих действиях женщины оказываются смелее и умнее мужчин.
Особо следует сказать, что практически каждая страница книги пропитана очень тонким, умным юмором, жовиальностью, а иногда и эротизмом. Поэтому очень часто во время чтения я улыбался, а в конце чуть не прослезился (это момент выбора имени и примирения), но это были бы очень светлые слёзы, слёзы умиротворения.
Юмор касается практически всех сфер жизни в т.ч. религиозный юмор и юмор про религию. Сначала хотел написать: «всех сфер тогдашней жизни», но это уточнение было бы не правильным, ибо всё, что было «тогда», имеет место и сегодня: войны, революции, угроза голода, экономические проблемы, религиозные споры, а тогдашние социалисты-коммунисты –это нынешние глобалисты, жаждущие построить «новый дивный мир». И даже тогдашняя риторика российского офицера актуальна как и сегодня:

... У мирні часи ми – студенти й не бажаємо, щоб нас обзивали жидівськими свинями. Ми поляки...
-Он як, ви поляки.
Вперіщивши зухвалого Бера батогом по голові, офіцер заверещав:
- Нема ніяких поляків, ти жидівська свине. Ми вас стерли з карти. Ви росіяни, панімаєш, хоч ви зовсім не заслуговуєте жити в Росії.
- Ні, пане капітане,відповів Шлойме, другий після найстаршого.
- Що значить «ні»? –засопів офіцер.
- Ми й справді не заслуговуємо жити в Росії, бо Варшава – це Польща.
По цих словах залою покотився схвальний гомін. Капітан відчув, що мусить щось робити. Отож, загрозливо завівши батога, він заревів:
- Кажеш, Варшава, -це Польща? Я цього не знав. Але я знаю, де Сибір. Сибір як раз у Росії, панімаєш, і зараз ти спустиш штани, бо інакше тебе каструють.
- Ні, пане капітане, у мене зв'язані руки.
- У Сибіру вас навчать, чи Варшава – Росія, чи ні, й офіцер почав перещіти Шлойме батагом по спині, - а тепер знаєте, де лежить Варшава?
- Ні, пане капітане. Варшава не лежить, вона стоїть.
Как видим, отрицание очевидного, а именно того, что в мире существуют другие народы со своим языком, культурой, традициями – это наследственная черта российских чиновников, которая более чем за сто лет не изменилась. Аргументы тоже не изменились...
Что ж, повторюсь, что несмотря на описание глобальных и личностных кризисов произведение наполнено оптимизмом и, кроме этого оно помогает нам в понимании текущего момента.
Более того, это произведение – Magnum opus Андре Камински, который прожил очень бурную и разнообразную жизнь. Он был внутри исторических процессов 20-го века. Поэтому ему есть что сказать нам.
Хочу поблагодарить участницу Лайвлиба daphnia (https://www.livelib.ru/reader/daphnia),благодаря которой я узнал об этой книге.
Давно я не получал такого удовольствия от прочтения художественной литературы!
Читать далее
10
191
Аноним13 февраля 2022 г.
«Правда – найцінніший капітал, нею слід орудувати з ощадливістю й стриманістю».
Буквально на перший ж сторінці попереджає нас Андре Камінський, якого, до речі, могло звати геть по-іншому і настільки по-іншому, що сьогодні в Україні його б довелося декомунізувати перш, ніж перекладати. І у кінці, коли ви вже геть призабули це попередження, знов його нагадує і уточнює, що про всі події, за якими ви тільки що із затамуванням подиху слідкували, йому розповіли родичи, бо відбувалося все до його народження, і середній вік усередненого оповідача складає 91 рік. Тож майте бога в серці – не сподівайтеся, що ви тільки що прочитали документальну сімейну сагу роду Камінських.
Але я не знаю, нащо вам знати, чи то дійсно все було тільки так і не по-іншому, адже деякі історії мають залишатися красивими легендами, а не світити голою правдою.
350 захопливих сторінок справжнього єврейського роману (якщо ви не знаєте, що таке справжній єврейський роман, то беріть оцей, не прогадаєте) із колоритними самобутніми героями (за сумісництвом – батьками, дідами та бабами, братами та дядьками автора) на тлі епохи. Злам суспільства, зародження свободи та національної самосвідомості, нарешті Перша світова війна та зародження нового пролетарського монстру – все це крізь призму єврейства. На той час ще – народу, що немає власної країни. «Наступного року в Єрусалимі» - це не просто назва. Це – прохання до Всевишнього припинити їхню вічну втечу, яким євреї обмінюються при прощанні. Від чого біжать? Та від людей же, від кого ж ще.
Але не думайте, що роман цей сумний чи невеселий. Не змогла б вижити нація стільки віків, якби сумувала й бідкалася. Навпаки, роман цей – наскрізь веселий та іронічний, щирий та шельмівський одночасно. І пригоди всіх цих братів (один з яких став батьком автора) і гонорової Мальви (відповідно, матері), інших двох братів і поважного патріарха Камінського – це справжнісінька насолода для читача. І за змістом, і за розвагою, і за купою цікавинок, і за сенсами. Звісно, тут треба дякувати не тільки авторові, але й перекладачці, пані Галині Петросаняк.
️️️️️ і кілька вам цитат з книги для затравочки:
«- Чого ви хочете досягти в цім світі?
Справедливості для всіх
І ще чого?
Що значить «ще чого»? Справедливість – найголовніша
Але жити з неї неможна»
«Лише знання у тебе ніхто не може забрати»
«Розумні жінки не мають щастя в коханні. – Знаю, тому чоловіки тузяться за дурненьких жінок, що доводить нерозбірливість чоловіків»
«Коли євреї не знають, що далі робити, вони запрошують родичів і їх годують. Що безвихідніша ситуація, то більше страв на стіл. Що невтішніші обставини, то чисельніші гості»
Читать далее
4
208