Як я руйнувала імперію

Чверть століття тому звичайні люди "руйнували імперію". Серед них були старі, і малі; чоловіки і жінки; селяни і городяни; бідні і заможні... Народ прагнув змін і дух свободи прокинувся у серцях українців. Звичайно не лише Україна виходила на мітинги за незалежність, але книга Зірки Мензатюк все ж таки розповідає про події на території нашої держави, зокрема, у селі на Буковині поблизу Чернівців.

Головна героїня - звичайна школярка Яринка. Вона живе з батьками у Києві, а літо проводить у бабусі в селі. Саме там і розгортається більша частина подій. На березі Прута дівчинка знаходить нових друзів, безліч пригод і навіть перше кохання. Всі герої цієї історії живі і справжні: Орися, Ігрек, Півоня - вони мають власне життя і про кожного з них можна написати окрему книгу.

Загалом мені цей твір сподобався. Трішки нагадав нещодавно прочитану "Дорога уходит в даль...", але там боролися з Російською імперією, а тут вже з Радянською. Методи і особливості боротьби практично однакові: підпільні організації, страх перед існуючою владою та віра у світле і краще майбутнє. Я не вважаю Совєтську епоху кращою від будь-якого іншого періоду, але зневажати історію, якою б вона не була, я не можу. Часом здавалось, що авторка нав'язує свою думку, тож чотири зірочки за це.

Повість дуже гарно написана, мова жива і колоритна, не перенавантажена діалектами і складними для розуміння висловами. В будь-якому разі, я б могла рекомендувати цю книгу: читається з задоволенням, а від деяких єпізодів у мене навіть мурашки по шкірі пробігали.

P.S. Видавництво Старого Лева зробило просто чудову книжку. Я в захваті від обкладинки і взагалі дуже все гарно і зовні і всередині.

Зайшла я до бібліотеки, і, побачивши щойно привезену книжку Видавництво Старого Лева, відразу схопила її. Усі книги цього видавництво безмірно радували мене, тому я була впевнена на 100%, що не розчаруюся.

"Як я руйнувала імперію" - це книга про радість і смуток, про біль розчарування і про піднесення душі. Вона зачіпає непростий період історії, але робить це невимушено.

Описуються буденні справи героїв, яким треба приділити особливу увагу. Яринка, Півоня, Ігрек, Нінель-Тракторуся - це персонажі, з якими я б хотіла зустрітися в реальному житті: з деякими потоваришувати, а деяким просто зазирнути в очі...

Також мені сподобалися деякі діалектичні буковинські вирази: вони допомагали ясніше уявити картину, навіювали ту чарівну атмосферу Західної України.

Отже, ця книга дійсно чарівна, і я б перечитувала її знову і знову.

Книгу купляю в подарунок. Вибір великий, але я заздалегідь вирішила, що придбаю саме цю. Ходжу по крамницях. На третій день мені щастить. Безкрає українське поле на обкладинці милує око. Приходжу додому і не можу відмовитися, зразу починаю читати. Вся книга просякнута неперевершеною атмосферою Західної України. Герої дуже милі, прості і такі знайомі:
Школярка Яринка. Приїхала з Києва на літні канікули до бабусі у село, неподалік Чернівців. Справедлива і товариська.
Подруга Півоня. Підтримує і складає компанію в походах на річку.
Хуліган Ігрек. Хоче здаватися завжди веселим і безстрашним.
Ніночка-Нінель. Дочка директора школи. Очолює групу "правильних" підлітків.
Сусідка Сафрониха. Сільська забобонна жінка. Усюди вбачає признаки нечистої сили.
Тітка Орися. Молода і горда. Як символ цілої нації.
Спекотне літо дев’яностого, річка манить прохолодою, а повітря наповнене передчуттям чогось особливого. І Яринці так хочеться бути причетною до цього особливого. Вона не знає що відбувається, але усіма силами намагається допомогти. Щоб неминучі зміни настали скоріше.

Сестра виходить заміж. Зранку в день заручин ми готуємо на кухні. Мама розказує історію. Вона виходила заміж в двадцять і до цього часу думала, що нехрещена. Так мамі сказала бабця. І так мама говорила всім. Ми з сестрою не розуміємо, як можна було такого не знати. Мама переконує, що так було безпечніше. Бо ще "хтось" може почути. Ми сміємося, нам ця історія здається кумедною. Мама теж сміється. І радіє, що нам пощастило рости при Незалежності.

Мені повість і її герої були близькими, аж рідними, бо нагадали власне дитинство: село, канікули в бабусі, розмови на літній кухні чи на лавиці, як форма патріотичного виховання молоді... аж ось - День незалежності України.
Як сьогодні пам'ятаю, що ми з мамою йдемо Хрещатиком, а над міськрадою майорить синьо-жовтий стяг, а то 1990 рік. Наш прапор - прапор України! Вперше чую "Боже Великий, єдиний..." і "Ще не вмерла України...", вчу на пам'ять. Це наші нові славні. Ми вже не будемо піонерами. Патріотичний запал горить у серці - аж з вух лізе...
Ця повість - здається, перша спроба в українській дитячі літературі осмислити події, що сталися чверть століття тому. І якщо для мене та мого покоління - це те, що я пам'ятаю, особиста історія. То для покоління моїх племінників і похресників - просто історія. Те, що було колись.
Писати про аж на стільки недавні події історичний твір - справа нелегка. Вона потребує від автора сміливості та виваженості.
Той варіант, коли не знаю, як піде ця книжка теперішнім дітям. Але для мене прочитати її було справжнім задоволенням, ностальгійно-щемким.

Девочка Яринка приезжает к бабушке на каникулы. Здесь её ждут новые знакомства, приключения, любовь и история. Восстание Украины происходит на её глазах.

Книга не оставила меня равнодушной, но и не стала чем-то выделятся. Прочитав её, я узнала о детстве родителей, а возможно и более старшого поколения. То как показали историю и подали с помощью подростка, может даже и ребенка, меня поразило и порадовало.

Все события продуманные и имеют свою особую динамику. Герои проработанные и довольно реалистичные. Их характер хорошо показан и закреплен в книге. Герои ничего во мне не вызвали. Авторский стиль немного сложноват, но читается быстро. Герои реагирую так как и дети, которые взрослеют и осознают что означает быть взрослым. Мало кто писал на эту тему и мало авторов смогут его повторить так, как это сделала Мензатюк. Хоть книга и написана давненько, но всё же остается актуальной, а идея довольно таки новой.

Книге я поставила 3/5. Надеюсь вы готовы познать времена, когда ваши родные были детьми. (книга прочитана на украинском языке и возможно только на нем и выпускалась)

Удачного чтения!

Як я руйнувала імперію... Це дивовижна розповідь про останні роки українських земель у складі Радянського Союзу, про ті часи, коли заборонялося любити свою Батьківщину, бути патріотом рідної землі. Для сучасного підлітка, який народився вже в вільній державі, своїй Україні, ці події знайомі хіба що зі сторінок підручників з історії, спогадів батьків, бабусь та дідусів. Це книга про те, як Україна почала прокидатися від радянського сну, коли почали діяти перші патріотичні рухи.
Автор описує, як ще зовсім юна команда підлітків усвідомлює таку просту істину: "Ми - українці!"

Незалежність здобувалася не лише у політичних кругах та громадських рухах. Її виплекували і діти, які, хай примітивними, але ж для їхнього ствердження і для ствердження держави настільки дієвими способами. Повість розповідає історію київської школярки, яка, приїхавши у гості до бабусі на Буковину, стає не тільки свідком, але й безпосереднім учасником переломних в історії України подій.

Перевод

Независимость добывается не только в политических кругах и общественных движениях. Ее лееют и дети, которые, пусть и примитивными, но какими же действенными для утверждения себя и государства способами. Повесть о киевской школьнице, приехавшей в гости к бабушке на Буковину, и ставшей не только свидетелем, но и непосредственным участником переломных в истории Украины событий.