Цитаты из книги Вибрані твори

Не вір мені Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду. Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі, У бурмотіння скучне переллю, Свою усмішку у холодній втомі Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати, І недоречно скиглити чомусь, Але, як треба буде заридати, Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду, Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Дівчино, скажу тобі відверто, Ти не ображайсь за прямоту: Я люблю тебе таку уперту, Отаку лукаву і просту.

Бо коли б зробилася другою, Хоч на мить скорилася мені, Я б тоді не бігав за тобою, Не складав би віршики-пісні

Я б на тебе поглядав звисока, Сам собою чванився б: ось я! Дівчино кохана, кароока, Поки непокірна - ти моя.

ПОМИЛКА Помилялись не тільки люди, Помилялись навіть святі. Згадайте: Ісус від Іуди Мав останній цілунок в житті. Ми не святі, не боги, а значить, Не варто втішати себе дарма. Але як твій промах Лиш ворог бачить,— Друзів у тебе нема!

Можна

Можна вірить другові чи милій, Марить на яву чи уві сні, Білизну червневих ніжних лілій Заплітать букетами в пісні.

Можна жить, а можна існувати, Можна думать - можна повторять. Та не можуть душу зігрівати, Ті, що не палають, не горять.

Люди всі по-своєму уперті: Народившись омирає кожна, А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого не можна.

Кривлякам

Не вигадуйте муки і драми, Не видавлюйте з себе сліз. Правді в очі дивіться прямо, Не відводьте погляду вниз.

Не вимучуйте з себе сміху, Коли серце стогне від мук, Не благайте у долі лиха, Коли щастя іде до рук.

Будьте схожі самі на себе - Чи розумні, чи просто дурні. Будьте чортом чи ангелом з небі, Тільки не будьте штучні й смішні.

Мені здається,— може,— я не знаю, Було і буде так у всі часи: Любов, як сонце, світу відкриває Безмежну велич людської краси.

РОВЕСНИКАМ Ми в світ прийшли успадкувати славу, Діла, і думи, й чесні мозолі, Батьків велику полум’яну справу, Що захистила правду на землі.

Нам не дрімать на тихому причалі, Не виливать в кімнатній тишині Свої дрібненькі втіхи і печалі В меланхолійні вірші і пісні.

Нехай серця не знають супокою, Хай обганяють мрії часу біг, І наша юність буде хай такою, Щоб їй ніхто не заздрити не міг!

Немає смерті. І не ждіть — не буде. Хто хоче жить, ніколи не помре. І будуть вічно веселитись люди, І танцювать дівчата в кабаре.

І в сіру ніч, коли мене не стане, Коли востаннє римою зітхну — Я не помру, лиш серце в грудях стане, Схолоне кров, а я навік засну.

МАТЕРІ В хаті сонячній промінь косо На долівку ляга з вікна... Твої чорні шовкові коси Припорошила вже сивина.

Легкі зморшки обличчя вкрили Це життя трудового плід. Але в кожному русі — сила, В очах юності видно слід.

Я таку тебе завжди бачу, Образ в серці такий несу — Материнську любов гарячу І твоєї душі красу.

Я хотів би, як ти, прожити, Щоб не тліти, а завжди горіть, Щоб уміти, як ти, любити, Ненавидіть, як ти, уміть.

МОЯ МОВА Все в тобі з’єдналося, злилося — Як і поміститися в одній! — Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину, Вченому ти лагідно відкрила Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду, Квітувать в поемах і віршах, Бо в тобі — великого народу Ніжна і замріяна душа.