Э. Т. А. Гофман. Сказки

И снова классика!:)
Было также интересно прочесть оригинал текста, по которому рисовался любимый мультик, балет и множество других постановок (искренне считаю, что марш из Щелкунчика Чайковского - самая новогодняя и самая торжественная мелодия!) Другая повесть «Песочный человек» понравилась тоже - Гофмана называют, наряду с По, одним из родоначальников жанра ужасов - ну, напугало несильно, но атмосферу нагнетать автор умеет мастерски!
Для новогодних чтений-настроений - отличная книга! Почему-то кажется, что в праздничной атмосфере книга воспринимается в разы ярче!
Немного снижу своё личное ощущение просто из-за ощущения эпохи, которая мне чужда.
9/10

Рождественская сказка про Щелкунчика и мышиного короля была написана Гофманом более 200 лет назад. Тем не менее, эта история продолжает быть актуальной до сих пор. Сказки о доброте и верности, об искренности и справедливости, о чистых сердцах, о красоте (которая совсем не важна, но так желанна), о победе над злом – это книги на все времена, и Щелкунчик не исключение. Единственное, что мне хотелось бы отметить как недостаток – сказка Гофмана очень красочна, и потому гораздо приятнее смотреть балет или мультфильм по мотивам этой истории. Дополненная чудесными картинами и прекрасным музыкальным сопровождением, она становится поистине великолепным украшением новогоднего вечера.

Ну что сказать ни для кого не секрет, что мир полон лицемеров и самодуров. Все решает красота, деньги и власть, и как ни кричи, что главное в человеке душа, а в реальности многие люди не будут смотреть в душу другим людям, если им не угодит внешность, но бывает и исключение конечно.
Так и крошка Цахес носит своеобразную маску, только она волшебная: будучи мерзким уродцем с отвратительным нравом в глазах людей он прекрасен и богат, а ещё имеет власть и неплохую должность, а когда люди видят его истинный облик, то ужасаются.
В общем книга не плохая.

Эта книга - подтверждение моей мысли о том, что некоторые "детские" книги приносят удовольствие только в сознательном возрасте. Первый раз задумалась об этом после прочтения (неудивительно!) "Маленького принца".
"Щелкунчика" я читала лет в 8-9. Тогда меня раздражали Мари, Щелкунчик, Мышиный король, рассказчик! Я же отчетливо понимала, что девчонка просто-напросто понапридумывала себе, что игрушки оживают, да и вообще какая-то слащавая сказка для тех, кто верит в чудеса, да такие, что за гранью фантазии.
Но перечитав сейчас... Какое удивительное пространство создал Гофман в своем произведении! За счет этой композиции "сказка в сказке" создается эффект переплетение реальностей, времени, живых героев с куклами. Всё оживает. Сказка становится жизнью, а жизнь - сказкой.
Гофман учит нас жить полной, не "механической" (как живут в замке, который смастерил Дроссельмейер) жизнью, понимать, что на самом-то деле сказка - она вокруг нас и, конечно, видеть внутреннюю красоту, а не внешнюю.

Фантастичний і водночас реальний, так би мовити, двоплановий світ німецького письменника, представника романтизму Ернста Теодора Амадея Гофмана, був створений за допомогою романтичного гротеску. Загалом, використання гротеску є дуже популярним у літературі епохи Романтизму. Це невимушене поєднання мотивів, образів та гра з ними, балансування або повне ігнорування між раціо та зовнішньою правдоподібністю.
Контрастність – ось що важливо зауважити, аналізуючи твір Ернста Гофмана «Золотий горнець». З перших сторінок в реальність невимушено вривається образ старої, яка проклинає студента, саме тут світ починає будуватися за рахунок деформації зовнішньої пластики реальності.
Цей світ одночасно іронічний і містично жахливий: світ персонажів, що вміють змінювати своє обличчя, таких як архіваріус Ліндхорст, який з’являється перед читачем то птахом, то іскрою, то кімнатною рослиною. Неймовірні речі постають перед героєм зненацька: «Раптом бронзова особа скривилася й оскалилася в огидну посмішку й страшно заблищала променями металевих очей. Ах! Це була яблучна торговка від Чорних воріт».
Світи у творах Е. Т. А. Гофмана не тільки поляризовані, але й зведені. Ієрарх першого, маг Саламандр, виступає й адептом звичайного світу. Тому для Ансельма усвідомлення чарівної каліграфії під керівництвом Ліндхорста не тільки можливе й манить у чарівний світ, де він знайомиться з дочкою архіваріуса-чарівника Серпентиною, а й сприяє соціальному піднесенню у світі звичайному. Він пов’язаний із чарівним. Зростання Анзельма відбувалося у двох напрямках (альтернатива просвітницькому “вихованню почуттів”), це слугує поверненню світу до чарівних джерел і наповненню його життєвої сили.
Чорний кіт служить відьмі в “Золотому горнці”. Але виявляється, що кіт “освічений парубок гарного виховання”. Сенс гротескної метаморфози полягає у тому, що, молоді освічені люди у тодішньому суспільстві служать “чорним” справам, примкнувши до спільноти, членів якої поєднують інтерес до алхімії. У цьому натяк на бажання молоді підгледіти таємницю, опанувати потойбічне знання, мати змогу впливати на земні долі, змусити надприродні сили служити собі.
Варто зазначити, що перехід від реального до фантастичного будується у більшості випадків через природу: студент бачить чарівних змійок та закохується в одну з них саме у бузині, потім, бачить ті ж чудеса і у воді, плаваючи разом з доньками свого проректора Паульмана. Для романтика спілкування з природою – одне з ключових у його бутті. Гуляючи лісом, долиною, біля озер та рік, романтик знаходиться у стані гармонії з тілесним та моральним, з “раціо” та “емоціо”. На мою думку, варто приділити увагу останнім вказаним пунктам, які грають важливу роль у двоплановій побудові світу. Анзельм, саме сидячи з розпачу під бузковим кущем, почув дивовижне дзеленчання срібних дзвоників, зустрів змійок, в той момент він повністю віддавця своєму “емоціо”, та знівелював “раціо”. Таке ігнорування відкриває герою новий фантастичний світ. Але, досить лиш заговорити з студентом, достукатись до його “раціо”, як він раптово повертається у реальний світ, абсолютно розгубленим від побаченого.
Образ горнця з повісті це “людський” образ; де сфокусовано уявлення про природні процеси травлення (тілесність). Лілія, що виросла в золотому горнці постає як втілення краси, як спроба втілення романтичного ідеалу –друга опозиція цього гротескного образу, протиставлена першій (духовність).
Романтичний образ у творі може існувати тільки за межами емпіричного світу, за межами бачення, а здатен на це тільки Анзельм, який під кінець повісті опинився у чудесному світі поезії, Антлантиді.

Чудова дитяча книга. У свій час, вона змусила мене задуматись. Я пам'ятаю, ця книга змусила мене неймовірно здивуватися. Я ніяк не могла зрозуміти, як хороші вчинки інших людей можуть дістатися комусь іншому. Перенісши це на сучасність, я зрозуміла це не магія (через яку всі вважали, що все хороше зробив Цахес), а сувора реальність. Багато кому приписують те, що він насправді не зробив і це — сумно. Навіть для дорослих книга дозволить ще раз переосмислити деякі речі, а для дітей — це чудовий урок у житті.

Цю книгу мене "змусила" прочитати шкільна програма 9 класу. Із творчістю Гофмана я не знайома( Чомусь навіть"Лускунчика" я в дитинстві не читала... І тому це було перше знайомство з автором. Беручи в руки книгу я знала сюжет твору (велике спасибі вчительці світової літератури). ЇЇ розповідь мене надихнула і я була впевнена, що книга мені сподобається на всі !05%. Але... Я відкриваю книгу і після того,як прочитала перші два розділи я зрозуміла що книга мені зовсім не подобається, але потрібно читати далі, бо від шкільної програми нікуди не втечеш((( Далі в мені прокинувся нінзя - вбивця, який кричав:"Вбити Цахеса потрібно без затримки!Негайно!" Він так мене розізлив... Слів не можливо підібрати. Ну звісно я хвилювалася за Бальтазара та Кандіду та їх кохання. Прочитавши твір повністю, я заспокоїлася я зрозуміла, Чому книга входить у шкільну програму. Тут все дуже просто: на протязі всієї книги ми зустрічаємо багато цікавих висловлювань, що змушують нас задуматися над поведінкою, життям, почуттями та діями героїв. Тепер я сміливо можу порекомендувати цю книгу підліткам, що люблять читати. Дякую за увагу!)