Second life

Я бы сказала, что это оооочень занимательные размышления о смысле жизни и о смысле жизни после жизни:)
Возможно, в этой книге автор и не изобрела ничего нового в плане отображения/представления того, что из себя "представляет" жизнь после смерти, но вот то КАК она это представление передала - вот это-то мне ооочень понравилось.
Артем, главный персонаж новеллы, занятен, хотя немного и идеализирован - но ведь повествование идет от первого лица, то есть он, скорее сам себя и идеализирует, как и все мы сами себя ))... А с его размышления о возвращении на родину, я вообще себя полностью отождествляю, так как точно такие же мысли и у меня витали в голове, когда я возвращалась домой...

...Україна після багатьох років відсутнос­ті вразила його. Люди, які емігрували з неї, нерідко казали, що це не найкраща країна для життя. І він, зіставляючи їхні слова зі своїми спогадами про пізній радянський і ранній пострадянський період, автоматич­но погоджувався.
З цими уявленнями він приїхав назад, додому. У літаку в Україну він почував себе місіонером, апостолом Андрієм. Він купався в наївних мріях про те, як може стати в при­годі своїй неньці-Україні.
Однак, коли повернувся, то побачив, що Україна - це не старенька ненька. Це мо­лода хижачка. Це жінка, яку колись мало­літкою віддали заміж і яка нарешті зуміла втекти від свого полігамного патріархального чоловіка, але, втративши голову від радості, прокліпала все, що мала або по праву могла б мати: ядерну зброю, «нульовий варіант», по-дурному втратила непо­гані стартові позиції.
Щоб надолужити втрачене, вона виріши­ла самостійно облаштовувати своє життя, але, не маючи досвіду самостійного господарювання поза патріархальною родиною, зав’язла в боргах, у невиконаних обіцянках, корупції, незакінчених починаннях, сварках, брехні, ревнощах. Її розбирала то сльозлива сентиментальність, то дика лють, часом вона билася в істериці, а часом влаштовува­ла пафосні театральні шоу. Вона робила все, крім справи.
Артем побачив, що всі його добрі наміри «бути корисним батьківщині» - не більше, як смішні ілюзії, дитячі фантазії. Не потрі­бен був він Україні. Точніше, сам він знав, що Україні якраз і потрібні такі молоді люди, як він, - вишколені на Заході, які вмі­ють працювати в економіці в кризовій си­туації, нарощувати крок за кроком потенції, працювати з інвесторами, однак Україна
його та йому подібних «в упор не бачила».
«Я сама! - кричала вона. - Я все знаю! Ви всі дурні, тільки я розумна!»
Артем навіть хотів був на все плюнути і поїхати назад - у Європу або Північну Америку. Але потім подумав: стоп!
Як казала його товаришка дитинства Ма­рина: легко любити батьківщину, коли їй доб­ре. А треба любити її й тоді, коли їй погано. І не тікати від неї, а залишатися з нею «в біді і радості, аж поки смерть не розлучить вас».

Недурственная книга, для "провести пару приятных вечеров" за размышлениями о этом и том свете...

P.S.: язык Грымыч чудесен + веселят мило вплетенные в канву рассказа англо-иммигранто-жаргоны))

такой мне представлялась бабушка Артема )))