
Зазвичай перед Джоан слід було знімати капелюха, але деяким читачам її нового витвору я б порадила зняти маску поклоніння новому роману тільки тому, що ви не магл. Важко не зізнатися, що особисто я купила книгу тільки завдяки гучному імені авторки та надзвичайної кількості анонсів щодо виходу нового роману "для дорослих". Цей штамп "для дорослих" ліз в очі до прочитання, та відвертав їх вже підчас гортання сторінок. Джоан аж ніби кричить у своїй книзі "ДИВІТЬСЯ, Я ПИШУ ПРО МАСТУРБАЦІЮ І ДОДАЮ ПІКАНТНІСТЬ З ЕРОТИЧНИМИ МОМЕНТАМИ". Вибачте, але якшо в цьому суть "дорослості" на думку Джоан, то я краще піду знову читати казки, аби ніколи в житті не потрапляти саме в таку реальність, яку описала Пані Роулінг. Більше того, моменти тимчасового збудження головних героїв ніби вимушено вписані в сюжет для невідомої перерви чи припинення стрімкої течії подій. Повертаючись до розтлумачення вислову "роман для дорослих" на прикладі "Несподіваної вакансії", то, читаючи, дійсно сподіваєшся зустріти якісь зрілі думки та мудрі слова й іноді тобі все-таки вдається по крупинці визбирувати ті осяяння Джоан:
"Діти ніколи не знатимуть, та й, певно, не хотіли б знати, що процес дорослішання постійно пов"язаний з гіркими втратами".
Впринципі, у цій фразі міг би вміститися сенс роману, але як на мене, нічого нового та мудрого в цьому немає.
Щодо специфіки безпосередньо розповіді, то британська ментальність людей пліткарів, брудних душею та засмальцьованих проблемами викиликала відразу. Так, звичайно, це очевидні реальні речі, але один досвідчений вчитель колись висловив таку слушну думку
"Для чого писати про реальність, коли ми і без того можемо її побачити? Покликання письменника в тому й полягає, щоби внести в літературні лави щось нове, в чому б і самому захотілося побувати"
Також не омине негативного відгуку переклад А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ. Безперечно, читати українською книжки цього видавництва - насолода, АЛЕ! Може й безглуздо так прискіпливо ставитися до дрібниць, які попадались на очі, та спроба надати роману тону невибагливості слівцями типу "невеличкого білого будиночка; містечко; річечка; кімнатку" тільки спотворила непреривність читання. Більше того, коли воно все в одному абзаці! Пестливі слова ніколи в житті не були настільки огидні, як тут, у цьому перекладі. А що просто спаклюжило всі надії на якісне чтиво, то це постмодерне використання слів із щоденного мовлення. "АВТІ" - зазвичай мова ріже вуха, але в даному випадку можна було осліпнути.
На останок можу сказати тільки одне: тепер доведеться збирати неабиякі зусилля, щоб не думати, що світ Гаррі Поттера та Баррі Фербразера мають хоч щось спільне. І в даному випадку, це не вдалий сюжет, неповторна історія чи майстерність викладу розповіді. Це - Джоан Роулінг, у якій я розчарувалась.










