Учинивши комусь зло, ти собі його вчинив, так само і з добром. Убивши когось чи зламавши - ти в собі щось убив чи зламав.

Сіре кошеня зайшло їй у душу і згорнулося у клубок.

Люди можуть цілий вік прожити побіч одне одного, цілий вік вони дивитимуться одне на одне і ділитимуть хліб, але й гадки не матимуть, яка дивовижна й несподівана музика звучить часом у їхніх серцях.

Бо дурні вони, ті люди... Дурні, а ще більше заздрісні. Сліпі, а ще більше невдячні.

Ніколи не роби того, чого тебе не просять.

Земля... це клубок, сплетений сіткою. Немає в ньому нічого даремного й марного, але не кожному дано це зрозуміти.

Цілий світ на сльозах стоїть.

...ми все-таки вміємо любити. Чоловіки не вміють так любити, бо наша любов куди вища їхнього тваринного схотінку...

Чоловіки... наче малі діти бувають. Нам же, любонько, дітьми бути не випада...

Хто хоче добра собі надбати, той має чинити зло. Хто ж хоче від зла втекти, той убожіє...

Обшахраювання часу. Ми легковажно тратимо час і весь час намагаємося обдурити себе. Спогади, листи, фотографії - все це без вартості, хіба що вбираємося в одежу мистецьку. Тоді воно витворює хоча б ілюзію.

Кожен чоловік шукає в житті відповідностей та віддзеркалювання себе в інших. Часом він сам віддзеркалює, але зв'язок від того не порушується. Те, що говориться про спорідненість душ, - не марниця. Я довго над цим міркував: спорідненість душ - одна з найдійовіших форм боротьби людини із самотністю.

Вони, чоловіки цього обійстя, всі такі. Приходять бозна-звідки і господарями тут себе не відчувають. Мають почуття обов'язку, але тільки тоді щось значать, коли тримаються за жіночу спідницю...

Той світ... наче величезна паща звіра, яка перетравлює нас, мов їжу.

Весь світ дивовижно уладжено і все діє співмірно до добра кожному, а основним принципом світу є все-таки любов.

Я зараз, дитино, як те небо, що гасне...

Щодня ми живемо, щоб померти на ніч і знову народитися вранці. Щодня ми вмираємо і цим звільняємося від потреби розв'язувати найхимернішу з загадок - темряву.

Через двісті років нікому не буде діла до того, що становили як особи такі-от, як ми. Запишуть війни, які вели можновладці не менші королів, цікавитимуться, чи розводили ми корів і як обробляли землю. Але до наших душ не буде їм діла: вони належать нам і найперше нам...

Було б дуже сумно в цьому світі, коли б у ньому не можна було б чогось змінити. Але ще сумніше в ньому було б, коли б не було у ньому нічого незмінного