The Adventures of Tom Sawyer and Adventures of Huckleberry Finn

По зрошеному росою листочку проповзла маленька зелена гусінь. Раз у раз вона підводила над ним дві третини свого тіла, неначе принюхуючись, і потім повзла далі. Міряє листок, подумав Том.

Том покотив зверху свій окост і сам скотився услід за ним, роздерши на собі шкіру й одяг. З кручі можна було спуститися второваною, дуже зручною стежкою, що біжить уздовж берега, але на її шляху, на жаль, не було тих небезпек і труднощів, які так полюбляють пірати.

Томові здавалося, що його товариші вже ніколи не перестануть проводити судові слідства над здохлими котами.

— Бідолаха!

— Ще зовсім молодий!

— То урок для тих, хто викрадає трупи!

— Не минути Меффу Поттеру шибениці, якщо його пощастить піймати!

Про це гомоніли люди, а священник сказав:

— Така воля Божа, нашого Всевишнього.

Хлопчики одяглися, сховали доспіхи і пішли додому, нарікаючи на те, що тепер немає розбійників, і розмірковуючи, чим би могла сучасна цивілізація заповнити цю нишу. Обидва запевняли один одного, що з більшою радістю стали б на один рік розбійниками Шервудського лісу, ніж президентами Сполучених Штатів на все життя.

Коли клас угамувався, Том чесно спробував зосередитися на уроках, але в нього не виходило. На уроці читання він збивався і плутав слова, на уроці географії перетворював озера на гори, гори на ріки, а ріки на материки, влаштовуючи на землі первісний хаос. 

– Як тебе звати?
– Беккі Тетчер. А тебе? Проте, знаю, – Томас Сойєр.
– Мене називають так, коли хочуть дати дубця. А коли я поводжуся добре, мене звуть Томом. Ти зви мене Том. Гаразд?

– Цей кліщ дуже ранній. Перший кліщ, який трапився мені нині навесні.
– Слухай, Геку, я дам тобі за нього свій зуб.
– Покажи.
Том дістав папірець і обережно розгорнув його. Гекльберрі уважно оглянув зуб. Спокуса була надто велика. Нарешті він запитав:
– Справжній?
Том підняв верхню губу і показав дірку між зубами.
– Ну гаразд, – сказав Гекльберрі. – Згода!
Том поклав кліща в коробочку з-під пістонів, де ще недавно сидів в'язень-жук, і хлопці розійшлися, кожний з відчуттям, що став багатим.

– Ти не забудеш нявкнути?
– Не забуду... І якщо ти зможеш вийти, ти нявкни мені у відповідь. А то минулого разу я нявкав, нявкав, поки старий Гейс почав шпурляти в мене камінням та примовляє: «Біс би побрав цього кота!»

– Я не пробував. Але Боб Таннер – пробував.
– А хто тобі про це сказав?
– Він сказав Джеффу Тетчеру, а Джефф сказав Джонні Бейкеру, а Джонні сказав Джиму Холлісу, а Джим сказав Бену Роджерсу, а Бен сказав одному негру, а негр сказав мені. Ось і знаю.
– Ну то й що? Всі вони брешуть. Принаймні, всі, крім негра, його я не знаю. Але я ще зроду не бачив негра, який би не брехав.