Огненне коло

Це третя книга з пропонованих С. Притулою. Для кріпких нервами. Для сильних духом. Для тих, що люблять Україну. Скривавлені сліди героя тягнуться у сьогодення. До "Інтернату" Жадана. Мова красива ( зазвичай буває у письменників, що пишуть поезію). Але читати було важко. Ніби сам босоніж йдеш по снігу серед згарищ, на пронизливому вітрі, серед степу під прицілом. Якщо зараз школярі вивчають- співчуваю. Автор сам зізнається, що герой "...ніби не може зрушити з місця". Читач теж в очікуванні десь до 4 розділу. Аж потім починається той страшний біг над прірвою. Сціпивши зуби. Давишся пліснявими сухарями. Б'єшся в пропасниці. Але віриш: якщо впасти- на порозі своєї хатини. На своїй землі. Серед тих, хто не зрадить. І відчути, що збувається пророцтво: " Бо нічого не може вирости на землі, залитій прокляттями й солоними сльозами мільйонів за облуду й за Юдину зраду"

То було змагання між психозом жаху і почуттям обов'язку й відповідальності, між егоїзмом і жертвенністю, між тваринячим і людським...

1944 рік, розпал війни, січові стрільці, бій під Бродами. Ще зовсім молоді парубки, які мають сім*ї, коханих, мрії на майбутнє, втрачають це все у війні. У безглуздій війні. На їхніх очах гинуть товариші та співвітчизники. На їхніх очах руйнують їхню ж Батьківщину. Про це страшно навіть читати - як же ж тоді люди виживали під час війни? Найбільш чіпляли маленькі деталі - дітлахи, які до останнього рятували помираючого коня; знищена церква з людьми, які вірили, що це їхній притулок і ворог не руйнуватиме святиню; прохання поранених солдатів полегшити їхні муки - товариш вбиває товариша для його ж блага; вбиті дівчата-парашутистки; смерть ні у чому не винних маленьких діток... Весь твір пронизує певний фон божевільності: людоньки, для чого ж ви це все робите? Припиніть!!!

Такі твори надзвичайно важко читати у моральному плані. Але свою історію забувати не можна. Ми маємо навчитися цінувати те, що в нас є, дякувати тим, хто дав нам можливість жити (жити, а не існувати!), та ніколи не повторювати помилки минулого.

Какая из этих песен вам больше по душе?

Гей-гу, гей-га – таке то в нас життя.

А як прийдеться стати зі зброєю в руках,

Маршалок поведе нас – замає гордо стяг:

І сипнемо сто-тисяч у груди Сатані,

А решта Люциперу – чорти ми лісові!

Или

Расцветали яблони и груши, Поплыли туманы над рекой. Выходила на берег катюша, На высокий берег на крутой.

Выходила, песню заводила Про степного сизого орла, Про того, которого любила, Про того, чьи письма берегла.

Так от, я вважаю, що немаю права оцінювати цей твір, бо він про смерть і про війну. Він про одурених романтиків і мерзенних циників. І він написаний з позицій СС ''Галичини''.

Хто не з нами, той проти Бога

Такі думки як в укра¡нців, так і у німців. Це трагедія. Яка має повтор. Можна поставити 5, можна 1, зважаючи з яко¡ оціночно¡ позиці¡. Читати боляче. Тому я утримаюсь від будь-яких висновків. ''Що було, загуло''.