Die Wahrheit über den Fall Harry Quebert

Хорошо, что она кончилась. Теперь можно готовить ужин, смотреть фильмы, делать домашку и вообще От неё просто невозможно оторваться - 700 страниц за 2 дня
⠀
Моя история с книгой «Вся правда о деле Гарри Квеберта» началась с переписки с подругой, которая ее читала в тот момент. Спросив ее, как ей эта огромная книга, услышала в ответ, что я вообще-то ее уже читала и не смогла прочесть, о чем, собственно, я этой подруге и поведала аж пару лет назад прям жаловалась, говорит, и удивлялась, что все в ней такого нашли!
⠀
Она так исступленно меня убеждала, что я почти поверила в какую-то дыру в своей памяти и пошла покупать эту книгу. Теперь это был мой долг - разобраться с толстой не поддавшейся мне когда-то книженцией.
⠀
Теперь я совершенно уверена - я ее не читала, с памятью моей всё ок
Я бы такое не забыла! В середине книги ты уже как будто примерно знаешь, что к чему. После двух третей ты точно знаешь, что ты была не права. Перед последней сотней ты возмущаешься и думаешь, что конец ничего не прояснит. Ну а за двадцать страниц до конца смиряешься и плывешь по плавному течению слов и непредсказуемой логике автора.
⠀
Ах да, книга о нераскрытом убийстве 1975 года.
⠀
И я готова ее забыть, чтобы ещё раз прочитать, как в первый...

Ну не знаю даже, в аннотации пишут, что книга вышла в 2012 г и сразу же стала бестселлером. Получила какие-то там премии и переведено на больше количество языков. Пусть так, но как по мне это на такое звание она вряд ли тянет.
В принципе читабельно и детективная линия неплоха. Но слишком много "воды" про писательский труд и "мучения" на почве потерянной музы. А так же слишком много допущений в стиле плохих сериалов, когда явно возможное логически верное действие на то или иное событие явно противоречит здравому смыслу. Например одного из персонажей настолько терзают муки совести за избитого перенька в молодости, что он прям его чуть ли не озолотил. И работу дал, и поил и кормил и всё его косяки прощал и т.п. Или же, в процессе расследования главный герой вместе с полицейским решают ехать в другой город, чтобы выяснить некие подробности из прошлого, но благополучно забывают об этом до..., почти до самого конца повествования. А потом, хлопая себя по лбу, говорят какие же они забывчивые и поедь они сразу, то решили бы головоломку побыстрее. Короче слишком гламурно и притянуто за уши во многих местах этого чтива. В конце книги вообще такое нагромождение развязок, что голова кругом.
Мой вывод - читать можно, но не шедевр.

Щиро кажучи, ця книга перевершила всі мої немалі сподівання, адже я довгий час не наважувалась взятися за її прочитання. Тим не менш, я чула сотні позитивних відгуків, і, мабуть, тільки величенький об'єм стримував мене кожного разу, коли поставав вибір: "Що ж би це почитати нового?". А, може, це я так відтягувала собі задоволення до останнього?) Хтозна, але детектив від Жоеля Діккера вийшов напрочуд захопливим і емоційно напруженим від початку до кінця. Я читала і мені не хотілось ні на що відволікатись, як це часто зі мною трапляється. Однією з причин було те, що я, як і кожен читач подібних книг, прагнула дізнатись, хто ж отой  загадковий вбивця, але крім цього очевидного стимулу ковтати сторінку за сторінкою, я просто насолоджувалась самою історією, стилем автора, оригінальною структурою, де кожен розділ розпочинається авторськими порадами про письменництво, кохання і бокс; де історія подана в подвійному світлі: теперішнє перемежовується ретроспективами з минулого.
Письменник з великої літери, професор літературного відділення, Гаррі Квеберт звертає увагу на амбіційного юнака, який звик бути першим у всьому і завжди тільки тому, що поруч немає достойних суперників, і лаври дістаються кращому серед гірших. Молодий Маркус Ґольдман мріє про письменницьку діяльність і вірить, що стати популярним письменником так само легко, як здобути визнання Неперевершеного в школі, де він навчався, - достатньо лише усунути сильнішого конкурента і розмістити свою пику на перших шпальтах університетського часопису: тоді кожен хоча б з цікавості, але прочитає його твір. Так розпочинається їхня міцна дружба, яка протриває довгі роки і стане порятунком для одного, а для іншого - неймовірним досвідом і надійним керунком у житті. І саме ця виняткова дружба між учителем і учнем не дозволила Маркусові закрити очі на те, що його друга несправедливо звинуватили у задавненому вбивстві п'ятнадцятирічної дівчинки. Тепер він почне власне розслідування, адже знає, що Гаррі кохав це дівча і аж ніяк не міг завдати їй шкоди.
Центром подій є тихе й гоже містечко Аврора, штат Нью-Гемпшир, куди влітку 1975 року заявляється молодий і, як вважають місцеві жителі, прославлений письменник з Нью-Йорка у пошуках натхнення. Туди ж через тридцять три роки приїжджає і Маркус Ґольдман - письменник, від якого відвернулась фортуна, і в якого проявилась поширена серед людей його професії недуга: боязнь білого аркуша. Охоплений панікою, він подається туди, де живе його вчитель і найкращий приятель, бо ж знає: ніхто не допоможе краще за великого Гаррі Квеберта. Але на цей раз йому самому доведеться простягнути руку помочі, і долаючи натиск преси, розлюченого видавця, незважаючи на явні загрози власному життю і те, що, здається, цьому розслідуванню не видно кінця й краю, все ж докопатися до правди про справу Гаррі Квеберта.
Насамперед те, що вразило мене найбільше: у цьому творі немає другорядних персонажів. Кожен з тих, з якими ми зустрічаємось на сторінках книжки, володіє унікальними рисами характеру, складною історією життя, кожен у певний період розповіді висувається на головний план і вставляє свою лепту в заплутаний клубок фактів, домислів, сумнівів і здогадів, а ще майже кожен приховує якусь таємницю. І насправді, у смерті Ноли Келлерґан - сонячної дівчинки, винна не одна людина, їх більше десятка...
Жоель Діккер майстерно розкриває наміри, мотиви вчинків усіх героїв, але робить це так, щоб читач до останнього губився в здогадках, і коли все віщує про те, що винуватця нарешті знайдено, зовсім невчасно спливає якась важлива деталь, і все розпочинається спочатку, аж до самого фіналу, що надзвичайно мене приголомшив.
Весь сюжет нагадав мені вигадливу траєкторію: більшу частину книги ми рухаємось плавно вперед, і тільки ближче до кінця лінія починає викривлятися, і в останньому пориві з'єднується з вихідною точкою. Адже розгадка ховалася на початках, початках зла: обману, який досяг занадто широких масштабів, невиправданої жорстокості, заздрості й нерозуміння, що ж робити із власним дитям.
Роман викликає бурю емоцій: від обурення до щирої симпатії, і, мабуть, це найкраща книга, що я читала за останні роки.

По закінчинню читання цієї історії в мене було відчуття, що я майже п'яна) Три дні я не могла брати до рук якусь іншу книгу, бо я наче мешкала у Аврорі і теж мале пряме відношення до усього що трапилося у Гусячій бухті. Прекрасна історія, дуже багато сюжетних поворотів, однак ти не плутаєшся у сюжеті, усі персонажі добре змальованні, а тому хоча їх протягом усієї розповіді трапляється багато , ти не змішуєш їх. Це моя перша книга-цеглина, а тому я несамовито рада , що тепер я е не боюся брати товстунчиків)))

Догадалась, кто главный виновник, при первом же упоминании героя)) Правда историю все равно закрутили на столько лихо, что одного угадывания было мало. Сюжет не дает соскучиться)
Занимательное чтиво, действительно, напоминает Лолиту, разве что здесь меньше чертыхаешься от глупости влюбленного мужчины и даже веришь в искренность чувств девочки по мере прочтения книги.
Есть смешные моменты (мама главного героя, диалоги с сержантом Гэхаловудом), которые разряжают все напряженные поиски преступника.
Книга, на удивление, затянула в переживания маленького городка Аврора и была быстро прочитана, но не могу сказать, что такое произведение захочется специально перечитывать.

Сьогодні, незважаючи на те, що попереду ще довгих шість місяців і кільканадцять непрочитаних книг, я кажу, що книжкою 2019 року стає - барабанний дріб - «Правда про справу Гаррі Квеберта», Жоеля Діккера! 700 дуже динамічних сторінок, які майже до останнього тримають в таємниці ім'я людини, що жорстоко вбила п'ятнадцятирічну Нолу Келлерґан 33 роки тому...
⠀
Маркус Гольдман - молодий письменник, який кілька років тому дебютував зі своїм першим романом, а тепер купається у променях слави й насолоджується розкішним життям. Але час спливає й у американській літературі з'являються нові постаті, які повільно витісняють ім'я Гольдмана з усіх топів. Аби знову нагадати світу про себе Маркус починає писати другу книжку, але це виявляється не так вже й легко, тому він їде до свого друга, найталановитішого американського письменника, Гаррі Квеберта, що мешкає в Гусячій бухті, маєтку на березі океану, у місті Аврора, штат Нью-Гемпшир.
⠀
Та крім тимчасового притулку, корисних порад щодо того, як подолати страх чистого аркуша та написати новий шедевр, Марк отримує від Квеберта ще й кримінальну справу - на подвір'ї Гусячої бухти знаходять закопані останки людини, які, за попередніми висновками слідства, належать Нолі Келлерґан, що зникла ще в серпні 1975 року...
⠀
Гаррі Квеберта арештовують, а Маркус починає власне розслідування, щоб довести невинність свого друга, а за разом і зібрати матеріал для своєї нової книжки.
⠀
І кожного разу, коли ви вже впевнені, що винних знайдено і мотив вбивства відомий - з'являються якісь нові факти, які зовсім міняють хід розслідування...
*****
Наостанок скажу, що написати таку масштабну книжку у 27 років не кожен зможе, а от Жоель Діккер зміг і зробив він це неймовірно талановито і тонко - браво!

Удивительная книга! Единственный случай в моей жизни, когда то, что написано о книге на самой книге оказалось истинной правдой: "если соберетесь читать, не вздумайте назначать встречи и вообще что-то планировать на ближайшие пару дней." От романа действительно просто невозможно оторваться. Это правда. Глубокой ночью, я скрепя сердце откладывала ее в сторону, чтобы утром первым делом взяться за нее опять. Этого пухлячка в 700 страниц, я прочитала за 2 дня! Для меня это рекорд.
Так что скорее читать, даже и слово здесь не напишу о содержании книги, а зачем? все узнаете в процессе (так даже интереснее)

Маркус Гольдман - популярный писатель, находится в поисках вдохновения, потому что ему нужно написать книгу, но никаких идей у него нет. Он решает поехать к своему учителю Гарри Квеберту, чтобы он помог ему избавится от "болезни писателей". Но неожиданно Гарри обвиняют в убийстве, которое произошло 33 года назад и Маркус начинает свое расследование вместе с сержантом Перри.
И постепенно, маленькими шажками они докапываются до истины.
Лично у меня были догадки, кто на самом деле убийца примерно на середине, потом свою версию я посчитала бредом, так как думала, что мотива у этого человека нет, но как оказалось я была права на 100%
Эта книга не только детективная история и рассказ о том, как Маркус опять написал бестселлер, она так же о запретной любви, о дружбе, о разрушенных мечтах, о том, что самое главное в жизни-это научиться падать.
Восторг, полный восторг после прочтения. Это та книга, которая целиком и полностью захватывает, не можешь оторваться. Я садилась за нее каждую свободную минуту и даже не хотелось переворачивать последнюю страницу. Я так привыкла к героям, к этому маленькому городу Аврора, было ощущение, что находишься в самом эпицентре событий. И прав был автор, написав, что