Хрещатий Яр (Київ 1941-1943)

Війна завжди викликала цікавість своєю неоднозначністю. Навіть сьогодні точаться в суспільстві безкінечні суперечки, щодо того, як воно було? в що вірили люди? що було погано, а що - добре? Цей роман-хроніка ілюсрує нам перебіг війни в Києві, як змінювалась влада, як змінювались ідеологічні погляди головної героїні, Мар*яни, котра намагається зрозуміти, що таке фашизм, що таке націоналізм, а що таке нацизм і зробити свої, неупереджені висновки.
Але чітко зрозуміло одне: час був страшний. Люди посійно губилися, не могли знати всієї правди, жили як на пороховій бочці, очікуючи щораз нового повороту подій і щораз гіршого. І не нам судити тих людей, не нам засуджувати їх погляди та переконання.

Нове прочитання - нове розуміння. Це правда, що щораз перечитуючи якусь книгу з певним проміжком, дивишся на неї зовсім інкше. Так і цього разу. Цікавий роман, як спосіб зануритися в окупований Київ, подивитися на нього не зі сторінок підручника історії, а ніби на екрані телевізора. Книга-кіно. Роман-хроніка.
Що таке Перемога у тій війні? Чи була це справді перемога для українців? Діалоги персонажів книги передають дух навіть сьогоднішньої епохи, у їхніх суперечках я знайшла багато спірних думок, таких, які виринають на поверхню навіть сьогодні, а скільки років пройшло!
Кілька дійових осіб жартували, очікуючи "визволення":

• Що зробив Гітлер за кілька років, чого не міг досягнути Сталін за 23?
• Він змусив нас полюбити радянську владу...

То ж як оцінювати таке визволення і повернення "рідної армії"? З приходом окупанта люди істерично закопували партквитки та палили комуністичну літературу. А з поверненням "визволителів" панічно ті квитки відшукували. Автор не дає однозначної критичної оцінки і чіткого викладу свого погляду, багато ідей промовляються вустами її персонажів, кожний з яких займає ту чи іншу позицію.
Це ж треба, які романи публікувались за кордоном! А українська публіка і знати не знала про такі книжки, про таку письменницю.
У романі багато автобіографічних елементів. Можливо, в образі головної героїні письменниця зобразила себе та свої думки. Під час війни Докія Гуменна перебувала в Києві.Вона на власні очі бачила і відчувала настрої киян, була свідком тих подій,тому на сторінках її роману історія оживає.
Особливо мене зачепило зображення збентеженого населення, котре лишеможе ставити собі питання "А що буде далі?"
А далі визволення, перемога, повернення "своєї армії".