Цитаты из книги Солнечная машина

Кохання - це зойк крові, це - бездумний, хижий голод тіла, це - наказ вічності, яка не допускає опору собі. Але кохання саме себе пожирає, як вогонь, і, коли задоволене, лишає по собі нудний, непотрібний попіл. Любов - це інше лице вічності, але -. Це вростання, вгорання одної істоти в другу. Любов приходить пізно, за коханням, після його оргій, після жадних криків і лютого, дикого шепоту жаги Вона ходить тихо, безшумно, з уважним поглядом, загадковою посмішкою. Воно приходить непомітно, але стає всевладною господинею й відходить трудно, з муками, зі смертю. Кохання, сліпе, дике, з поширеними ніздрями, з скрюченими пальцями, накидається на все, що може його задовольнити. Жадне й ненажерне, воно одночасно може кохати двох, п'ятьох, стількох, на скільки вистачить у нього вогню. Любити одночасно можна тільки одного. Врости можна тільки в одну душу, і тільки любов може пройняти всю істоту до кінця. Кохання приходить зразу, в один момент, і може одіти з такою ж раптовістю і несподівано. Любов, повільна, видюща, вростати може тільки в одну душу, і тільки одна душа може прийняти всю другу істоту до кінця. Кохання кохає тільки для себе. І коли страждання коханого дасть йому насолоду й задоволення, воно шукатиме тільки страждання коханого. Любов любить для любого. І коли її страждання дасть радість любому, вона розіпне себе для цеї радості. Кохання є дикий кричущий цвіт, з якого виростає рідкий-рідкий плід - любов. Без цвіту немає плоду, але не всякий цвіт дає плід (с).

Щастя - то ненормальнiсть, оп'янiння або божевiлля. Як ти думаєш? I я тiльки сьогоднi, мої панове, зрозумiв як слiд, через що люди п'ють, вони хоч трошки хочуть наблизити себе до щастя. Але на щастя п'яного дивляться з посмiшкою, бо знають, що його "ненормальнiсть" мине, але на щастя "божевiльного" - серйозно, з острахом, iз жалем, з нiяковим усмiхом....I ви будете "божевiльнi", "п'янi", "ненормальнi" Правда, правда! Запевняю вас! I всi люди! А тодi що вийде? Коли всi стануть "ненормальними", то ясно, що ця "ненормальнiсть" стане "нормальнiстю".

Звернення графа Георга Елленберга до людей, для того,щоб їх зібрати, і терором винищити "хворобу":

"Громадяни!

Рiд людський перевертається в тупу тварину. Тьма, холод, негода панують над колишнiм царем природи - людиною. Зруйновано, зметено все людське: державу, релiгiю, власнiсть, громадянство, мистецтво, науку, працю - все, чим одрiзнялася людина вiд худоби. На руїнах колишньої великої цивiлiзацiї ми животiємо гiрше за первiсних дикунiв. Двi третини нашого життя проходить у тьмi. Будинки нашi позбавленi каналiзацiї, загидженi нечистотами. Вода, яку беремо з рiчки й каналiв, занечищена, заражена Нашi дiти, жiнки, батьки мруть тисячами вiд хороб, бо нема кому їм подати нi медичної, нi людської помочi. Трупи їхнi, закопанi на подвiр'ях, гниють i ще гiрше затруюють повiтря. Хутко звiрi розмножаться й почнуть дерти й убивати нас i дiтей наших. Рештки старої культури заваляться, мiста розсипляться в руїни, люди перейдуть у лiси й печери. Настане смерть усьому людському. I це все є наслiдок згубної Сонячної машини. Ми повiрили їй, ми думали, вона принесе щастя людству, але тепер бачимо, що це страшна облуда, обман i самообман. Ми, "Друзi Ладу", кличемо всiх, хто ще зберiг у собi людську душу, до рiшучої, героїчної, безмилосердної боротьби з цим злом людства, з Сонячною машиною. Ми кличемо до вiдновлення Ладу, Працi й Закону! .... Насамперед ми мусимо розпочати боротьбу з холодом i тьмою. А для цього потрiбне вугiлля. А вугiлля мусимо привезти. Далi мусять оджити фабрики, майстернi, всякi установи нормального життя. Сонячна машина буде допущена до вжитку до того часу, поки вiдновиться порядок, нормальний лад i людськi засоби годування. Пiсля того вона навiки повинна бути знищена. Громадяни! Кличемо вас з'явитися добровiльно. Коли ж наш заклик не зможе пробити тої смердючої шкаралущi, якою починає покривати нашi душi Сонячна машина, то в iнтересах ваших, наших i всього людського роду будемо змушенi силою розбити її. Заявляємо: коли назавтра на ранок на площу райхстагу не збереться не менше, як двадцять тисяч людей, коли населення цим не покаже, що воно хоче скинути з себе страшну отруту, ми, "Друзi Ладу", будемо розстрiлювати всiх, кого знайдемо в помешканнi, виключаючи дiтей до п'ятнадцяти рокiв, старих пiсля п'ятдесяти рокiв i хорих. Заявляємо, коли населення не виявить бажання вернутися до людського життя, ми або примусимо його силою, або знищимо його зовсiм Краще хай так загине рiд людський, нiж має загинути так ганебно, як це буде вiд Сонячної машини. Коли ж навiть розстрiли в помешканнях нiчого не вдiють, ми будемо бомбардувати Берлiн i знищимо його в огнi. Ми волiємо висадити маюном у повiтря весь Берлiн, нiж дати йому задушитися у смородi. Попереджаємо, всi шляхи з Берлiна зайнятi батальйонами "Друзiв Ладу". Всiх, хто схоче ухилитись од свого обов'язку людини й утекти з Берлiна, будемо вбивати на мiсцi. .. Всяка агiтацiя за Сонячну машину, всяке пiдбурювання проти "Друзiв Ладу" каратиметься смертю на мiсцi. До Працi, люди! До Ладу! До Закону! До людського життя! Смерть Сонячнiй машинi -загибелi людства! Найвища Рада "Друзiв Ладу"

. Хто знає: хiба справдi не бувало, що лютим страхом, кров'ю, смертю купки сильних i рiшучих гнали людськi отари на муки й смерть? Так хiба ж справдi не дозволено, хiба не приписано гнати їх терором до їхнього ж визволення, вiдродження, врятування вiд страшної загибелi?

Ах, якi хоч прокляття, ненависть, глум, сором i муки готовий вiн узяти на себе, аби заговорили, замигали, заклацали цi мовчазнi, мертвi товаришi, аби вернулася на землю вбита душа людства. Бути останнiм попихачем, бути каторжником довiчним, аби дiяти, аби рухатися, боротися, творити

I як чудно, неприродно, що в цього секретаря є тиха бiлява затишна маленька жiночка, любовна, невсипущо-клопiтлива - мати цiлого намиста дитячих бiлявих, русявих, круглих i подовгастих голiвок. I Вiнтер, всепоштивий секретар, мож? брати кожну голiвку в свої руки, цiлувати, дихати молодим невинним, нiчого не знаючим духом їхнiм, грiтися й зв'язуватися з усiм свiтом через це намисто.

Чим так люди кращi за звiрiв? Нi, нi, цiлком серйозно й об'єктивно! Чим? Звiрi далеко кращi за людей. Насамперед звiрi страшенно правдивi. Вони не брешуть, уже хоча б через те, що не вмiють говорити, а вiдомо ж, що слова людей на три чвертi служать їм для брехнi, щоб ховати те, що вони думають i роблять. Потiм, звiрi добрiшi за людей кiнь коня нiколи не вбиває, а люди вбивають людей бiльше, нiж звiрiв. Звiрi надзвичайно серйознi й поважнi, нiколи не смiються. Вони невиннi й чистi, бо для них нема нiчого нi соромного, нi нечистого, нi неморального, нi непристойного. А рiвночасно вони моральнiшi за людей...не продаються одне одному, не обдурюють, не понижуються, не пiдлизуються, не зраджують, не читають одне одному нудних, довгих нотацiй. Вони вiльнi, незалежнi, щирi, вони роблять так, як думають i почувають. Чого ж людина так пiдносить себе перед звiрами? Нi, по совiстi, чого?

Вся людська наука, всі вищі, нижчі й усеможливі інтереси мають кінець кінцем одну ціль: знайти якнайлегші, якнайекономніші способи годувати, одягати людей, лікувати їх од хороб і зручніше влаштовувати в помешканні. А мистецтва розповідають, як саме люди роблять ці немудрі речі, як вони гризуться між собою, як радіють, як нудьгують та ще як кохаються. От і все. І нічого тут ні вищого, ні нижчого немає. А що вчені, політики, поети, міністри й інші жерці люблять робити страшно строгі, важні фізіономії, то цього не треба лякатися, бо це часом є для них тільки спосіб легше здобути собі що їсти та пити. Вони люблять називати себе всякими гучними словами — геніями, святими, героями,так і в цьому нічого страшного немає, колись римські імператори називали себе богами, та й то вся їхня божеськість виявлялась не в чому іншому, як усе ж таки в тому, що вони добре їли, пили, одягались та кохали жінок. І весь зміст і значення всіх богів, усіх релігій, усіх великих і малих філософій, усіх молитов людей, усіх їхніх «святих», «високих» ідеалів, відкинувши форму, зводяться от до цієї простенької божеськості римських імператорів.