Избранное

У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася.

Це не спойлер. Саме так починає Василь Стефаник свою новелу. У цьому невеличкому творі порушуються серйозні проблеми: чи варто жити, якщо не маєш всього необхідного для істування; чи вірно поступає батько, позбавляючи дитину страждань, які вона, на його думку, відчуває, через смерть; чи має взагалі людина право вирішувати долю іншої, навіть зовсім маленької людини?
Наскільки цінне життя, якщо воно приносить тільки страждання? І як зрозуміти, чи все ти зробив правильно? И чи не є вказівкою на те, що ти зробив помилку, почуття провини?

Спойлеры
Стефаник створив, мабуть, найтрагічнішу новелу у світі. Саме ця новела найбільш яскраво, як на мене, показує життя селянського народу. "Новина" починається незвично: з розв'язки, а далі йде уже послідовний виклад всієї ситуації і подій. В маленькому селі, де всі один одного знають, стається нечуване: батько топить свою дитину, був би втопив другу, проте та відпросилася. Здається б, відразу аналізуємо ситуацію так, що батько винуватий, свідомо піти на дітовбивство! Та треба заглянути глибше в їхнє життя і розібратися.
Чоловік з дітками бідував відколи померла їхня мати. Жили вони в страшній скруті. Стільки батько не працював, а прогодувати дитинчат не було як... Він навіть винив жінку за те, що вона наплодила дітей і залишила йому. Гриць страшно себе карав за те, але не міг нічого зробити. Прийшовши в один страшний вечір додому, він побачив вдома не дітей, а мерців, такі вони були страшні:

Їли хліб на печі, і дивитися на них було страшно і жаль. Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'я. Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають.Гриць глянув на них із лави і погадав: «Мерці» — і напудився так, що аж його піт
обсипав. Чогось йому так стало, як коли би йому хто тяжкий камінь поклав на груди. Дівчата глемедали хліб, а він припав до землі і молився, але щось його тягнуло все глядіти на них і гадати: «Мерці!»

, давши їм єдиний нещасний шмат хліба, батько порівнює дівчат з... щенятами, так вони жадібно накинулися на стверділий хліб! Не можна навіть уявити, які страшні відчуття охоплюють чоловіка в такі моменти...
Добре помітно, коли саме батько задумав те недобре діло - утопити дітей. І як це впливає на його психологічний і психічний стан. Почорнів і очі запали всередину. Видно за самого початку, що його страшна ідея приносить тільки муку, страшну муку... Проте він вважав, що рятує своїх дітей, і вважав не безпідставно, адже краще потопити їх, аніж вони будуть голодні, ще помруть від голоду, краше не знати тих страшних мук, а потопити їх... Але це вбивство дається чоловікові великими муками, і ніщо інше, як їхнє страшне-страшне життя, як неспроможність дорослого, працюючого (!!!) чоловіка відповідати за своїх дітей хоча б в тому, щоб вони не викликали думок: "Мерці!" Лишень згадаю як важко давався свідомий шлях до вбивства своїх дітей Грицьку

Йшов довго лугами та став на горі. У місячнім світлі розстелилася на долині ріка, як велика струя живого срібла. Гриць здригнувся, бо блискуча ріка заморозила його, а той камінь на грудях став іще тяжчий. Задихався і ледви міг нести маленьку Доцьку.Спускалися в долину до ріки. Гриць стреготав зубами, аж гомін лугом розходився, і чув на грудях довгий огневий пас, що його пік у серце і в голову. Над самою рікою не міг поволі йти, але побіг і лишив Гандзуню. Вона бігла за ним. Гриць борзенько взяв Доцьку і з усієї сили кинув у воду. Йому стало легше, і він заговорив скоро:
— Скажу панам, що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані віпрати, ані голову змити, ані ніц! Я си кари приймаю, бо-м завинив, та й на
шибеницу!

Він скоює перше вбивство і щоби йому самому було легше намагається оправдати свій вчинок, думати, що одній дочці легше, проте він надумав сам іти і розповідати поліції про свій страшний вчинок. Він буде відповідати за вбивство дочок і не намагається втікти від свого вчинку і знає, що за таке він достойний тюремної долі. Саме такі думки перебиває йому старша дочка, молячись, просячи, щоб він не топив її. Батько без вагань відпустив дочку, проте попередив, що маленькій сестричці уже легше. І змалював дочці подальшу її долю: вона однак буде сама (бо він же ж буде що так що так в тюрмі) і в кращому випадку влаштується на службу до пана, нянькою або ким... Таким чином батько дає дочці вибір. І дівчинка вибирає життя... При цьому батько інструктує дочку, що їй робити: прийти в село і розказавши ситуацію, попроситись переночувати. І дає дитині на поміч від хижих собак бучка, щоби було безпечніше... На тому їхні шляхи розходяться назавжди: дочка йде в село рятуватися, а батько в останнє заходить вводу, де тільки що миттєво вбив свою дитину, читає Отче наш і йде в поліцію...

Я вважаю, що то був просто страшний, дуже страшний час, який змусив Грицька вчинити так, як він вчинив...

Спойлеры
В новелі “Кленові листки” показані великі страждання дітей бідноти і глибока батьківська любов, поєднана з трагічними переживаннями за їхню майбутню гірку долю. Новела нагадує психологічну драму, в якій мало дії, а вся увага зосереджена на відтворенні внутрішніх переживань героїв. Страшне лихо спіткало головного героя: саме у жнива тяжко захворіла після пологів його дружина – мати цілої купи дрібних дітей. Перед смертю, заколисуючи немовля, вона співає пісню про кленові листки. Народнопоетичний образ кленових листочків, що котяться самотньо по полю, - це символ важкого сирітського життя. В устах матері ця пісня звучить як пророкування наймитської долі її дітей. Ще одна новела до морозу по шкірі.

Василь Стефаник узяв виключну ситуацію: у жнива жінка заробітчанина Івана народила ще одну, четверту, дитину, а сама важко захворіла.Новела починається як сповідь нещасного чоловіка в скрутній ситуації. Пізно ввечері батько покликав кумів, охрестили дитину, і Іван скаржився на важку роботу, на свою долю й на дітей, який дуже любив і за них переживав. Певною мірою мені здаєтья батько з "Кленових листків" схожий на батька з "Новини" - багато в них схожих думок і аналізу життя, проте батько з "Листків" не такий категоричний і можливо десь-таки сильніший.

Хоча жінка помирала, Іван не міг удень лишитися з нею. Він, плачучи, спорядив її на смерть, обклав зеленими вербовими галузками, залишив дітям свічку й пішов на косовицю. З великою любов'ю у творі змальовано шестилітнього Семенка, який з гордим почуттям "дорослості" все бігав, все робив, що мама казала".Його інтереси ще по-дитячому нестійкі, увага мимовільна, а поведінка зовсім безпосередня. Він по-дитячому сприймає хворобу матері, йому хочеться погратися (малює колесо зі спицями, тішиться, як пес ловить мамалигу...).

В останньому епізоді мати просить Семенка пестливими, голублячими словами захищати молодших від мачухи, а помираючи, співає, щоб заспокоїти маля, пісню про кленові листочки, що розвіялися по пустому полю і ніхто їх не може позбирати, і ніколи вона не зазеленіють. За допомогою парафрази тужливої народної пісні про оплаті кленові листки письменник показав жахливу долю дітей – сиріт.

Новела "Синя книжечка" - суцільний монолог Антона, що переривається короткими репліками автора, які вказують на поведінку героя, підкреслюють його характерні рухи, жести. В мові Антона багато окличних інтонацій, уривчастих незакінчених речень. В новелах "Осінь", "Шкода", "Катруся", "Новина" показана жахлива бідність галицького селянства, на ґрунті якої послаблюються родинні почуття, виникають різні трагічні конфлікти. Письменник не описує докладно і всебічно важке становище селян, а бере тільки кілька таких моментів, які найкраще свідчать про те, що селянська родина знаходиться на грані повного розорення.

Читаючи твір «Новина» авторства В. Стефаника в першу чергу з самого дна глибини людської душі зринає вир емоцій: страху, болю, нерозуміння, суму… Але аналізуючи новелу варто позбавитися від цих емоцій. Варто закрити їх, щоб зрозуміти весь глибинний сенс твору.

І все ж Стефавник дає можливість зрозуміти «злочинця». Тут зринає тема кари і вини, тема батьківства та тема батьківської самопожертви. Герой новели не відмовляється від вини, не виправдовує, а сам чесно йде шукати своєї кари, кари людської, але в повному сенсі він певен, що вчинив вірно і не міг інакше.

І тут проблема не інтимна, не родинна, а соціальна. Та проблема, яка змушує людину заради благих намірів, заради кращого вчиняти жорстокі, хай навіть варварські вчинки. Це проблема соціальна. Коли голод та бідність штовхають людину на злочин, навіть не такий, як у цьому творі, то соціум, у якому це трапляється, можна вважати лише патологічним, хворим та ненормальним. Той соціум занепаду не моралі, але віри.

Вчинене вбивство виросло зі справжньої в умовах скрути батьківської любові. Особливо яскраво це характеризується словами Гриця до старшої доньки:

Ніжність дітовбивці виправдовує у деякому сенсі його вчинок. Звісно, описана подія не в реалістичному ключі, хоча й мала під собою деяку історичну основу. Це чистий експресіонізм із загостреним почуттям самотності, почуттям вини та потребою відповідної кари.

Особливістю твора є його мова, жива, покутська говірка, відома Василю Стефанику, що надає твору його безумовності і виключності.

Ця новела дійсно дозволяє переглянути своє відношення до самого маркеру «злочинець», а також до маркерів «вина» і «кара». Вона дозволяє зрозуміти свою емоційність, перевернувши її догори дригом. І постає питання: а що робити? Що робити заради свого і чужого щастя, ба навіть для простого добробуту. На жаль, автор не дає відповіді на це важливе питання.

Ітак. Я побачив перед собою новелу, повну справжнього селянського говора (за що я красно дякую Стефанику). Проте не лишень цим може похизуватися даний твір, але й прекрасно ілюстрованим історичним фактом – еміграцією українців. МИ бачимо тугу людини, хай і не за панськими умовами життя, звісно, ні, але за своєю Батьківщиною, яка уособлюється в односельчанах. Ріки сльоз – це ріки гіркого прощання. Сім’я Дідуха – мільйони сімей українських селян. Вони не знали іноземних мов, не вміли писати і читати, але вони шукали кращої долі, а знаходили часто-густо свою смерть… Хрест – це кам’яна пам’ять.

Проте мені не вистачило сюжету, не вистачило завершення, надто розповідь була вигладжена, надто вона кидалася з крайності у крайність, надто сильно сюжетні дороги мінялися і йшли в різні боки. Я вважаю, що цінною новела може бути лише у тому сенсі, аби показати, що українська новелістика за кращими зразками західної культури існує. Але з іншого боку, з боку саме смислового, з боку сюжетного, ніяких особливостей я не побачив у цьому творі. Так, непогано, але не більше.

Эта новелла очень маленькая , думаю каждому полезно будет её прочесть , это займет минутки 3-5. Я читала , и грусть накапливалась у меня на душе. Да я осуждаю главного героя. Он мне к ужасу противен , произведение маленькое , как можно было так поступить с своими дочерьми ? Я не понимаю , ну да, нету еды, нету денег , НО у тебя есть те кто нуждаются в тебе. Та привязанность к тебе , та искренность детских глаз , ведь малышка и не предполагала что приближается к смерти сидя у папы на руках, она наверное думала что папа ведет их гулять . А вторая девочка Гандзуня , как же это повлияет на её психику.

Был выход , был. Он всегда есть. Только некоторые это не видят как не видел главный герой. Он мог устроится на работу, нету работы - пойти в лес (грибы, ягоды)все это было. Дети ведь не виноваты в твоей глупости. Таким ужасным, до души раздирающим поступком он решил облегчить свою жизнь.
Что это за отец? Конечно же я его осуждаю.
Книга понравилась, но уснуть я не могла.Думала что было бы с судьбой старшей дочки.