Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком.

Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875. Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.

Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору.

Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.

= = = = = = = =

Толчком к написанию романа стало путешествие Панаса Мирного из Полтавы в Гадяч. В 1874 году в журнале «Правда» писатель опубликовал очерк «Путешествие от Полтавы до Гадяча», который и был положен в основу будущего романа. Услышанный от извозчика рассказ об «известном на всю губернию разбойнике» Гнидко, который был осуждён на каторжные работы, осталась в памяти, «как огромный ржавый гвоздь, забитый в белую стену его воспоминаний». Больше всего удивляло Панаса Мирного то, что люди не осуждали поступков Гнидко, а наоборот сочувствовали ему, называли его несчастным человеком.

Работа над романом продолжалась четыре года: с 1872 по 1875. Нет никаких свидетельств о том, собирал ли Панас Мирный дополнительные сведения о Василии Гнидко. Очевидно, главный персонаж произведения — Нечипор Варениченко (Чипка) — вымышленный персонаж, которого автор поселил в селе Пески Гетманского уезда на Полтавщине. Село Пески существовало на самом деле, однако находилось оно в Гадяцком уезде, а Гетманский уезд — вымышленный писателем.

Готовую рукопись повести Рудченко прислал брату Ивану, который тогда работал под литературным псевдонимом Иван Билык, был известным фольклористом и литературным критиком. Тот в целом одобрительно оценил сюжет романа, однако сделал некоторые существенные замечания. Всего редакций романа было шесть. Уже после третьей редакции, советы Ивана Билыка переросли в сотрудничество с Панасом Мирным, направленное на совершенствование произведения.

Окончательный вариант романа не смог выйти в свет в Российской империи. Он был напечатан только в 1880 году в Женеве при содействии Михаила Драгоманова.

Частина перша
I. Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею.
II. Двужон: історія Вареника — Притики — Хруща — Хрущова.
III. Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.
IV. Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
V. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
VI. Дознався: знайомство з Галею.
VII. Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.

Частина друга
VIII. Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
IX. Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
X. Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича — поручика Василя Семеновича, пізніше — молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
XI. Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
XII. У москалях: служба Максима-москаля.
XIII. Максим — старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.

Частина третя
XIV. Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко — справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
XV. З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
XVI. Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; «пропивання» нажитого Чіпкою (крім снопів пшениці).
XVII. Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
XVIII. Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
XIX. Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
XX. На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
XXI. Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
XXII. Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.

Частина четверта
XXIII. Невзначай свої: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його товариством) у Максима Ґудзя.
XXIV. Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
XXV. Козак — не без щастя, дівка — не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
XXVI. На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
XXVII. Новий вік: нове пореформене життя; історія життя Шавку — на, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
XXVIII. Старе — та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадежности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
XXIX. Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір'ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
XXX. Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.