Хіба ревуть воли, як ясла повні?

— Ви казали, бабусю, що бог нас хлібом годує?

— Він, дитино, — він нас годує...

— А чого ж мама хліб заробляє, — ось досі з роботи нема. — Каже, якби не робила, то нічого б було і їсти?..

Є такі люди, що найважчу тугу виливають сміхами, жартами. Про них завжди кажуть, що вони ніколи горя не знають; зовуть їх за те щасливими.

Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе -- само прийде.

Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину і ненавидіти, жалкувати й проклинати; бажати бачити, чути - й не дивитися, не слухати.

Дожидати страшного страшніше, ніж його переживати.

Життя, — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.

Дівчата — не розсада, щоб їх ховати геть од світу. Дівчатам треба світу — багато світу. Треба, щоб і їх побачили; треба, щоб і вони бачили. Треба, щоб було чим згадати молодий дівоцький вік!

Життя, кажуть, зжити — не поле перейти. Життя — що погода. Як серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, — заклуботались вони; насупилось небо... заховалось сонце — похмуріло... загуло, закрутило, закушпелило шляхом... Зиркнула блискавка, загуркотав грім... гряк! трісь!..

Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві. І в такого іноді бувають часи, що оступлять його добрі думки, мучать його, розривають... Чоловіча совість не замирає в самій запеклій душі.