Тронка

Ой, неможливо передати словами те відчуття, коли книга тобі настільки сподобалася, що ти готовий радити її всім навколо! Я взагалі нічого не очікувала від цієї історії. Але вона мене ТАК захопила, що я просто не могла від неї відірватися ані на хвилину.

Напевно, це через те, що хвилювання та проблеми героїв цього роману в новелах були мені дуже близькими. Книга розповідає про радянських школярів-випускників. Вони хвилюються через іспити, які стрімко наближаються, через майбутнє, яке тільки видніється на горизонті, закохуються палко і дружать вірно. Вони чесні, хоч іноді навіть занадто, але відкриті для світу і для нових вражень. Вони готові бути вдячними за те, що приготувало їм життя.

У цій книзі не булло й краплини радянської пропаганди або чогось подібного. І для мене це величезний плюс. Бо за наявності такого я просто не можу зосередитися на сюжеті. А тут все було чудово й органічно. Тому іноді мені навіть здавалося, що ця книга написана нещодавно якимось сучасним письменником.

Отже, чудовий роман, який одразу потрапив у список улюблених книг.

Романтична історія юного кохання Віталика та Тоні затронула романтичні струни душі... Підходяща книга для підходящого віку. Стиль Гончара в описі природи та пейзажів Одещини просто вражає - прямо перед очима стояла безпомилкова картина (не те, що джунглі Африки, які неможливо уявити=)). Неймовірно сподобалась атмосфера книги, можливо через близьку ментальність до думок автора, можливо, що доводилося насправді бачити те, що описував Гончар. Мінус ура-пропаганда "совкового труда". Чомусь мені здається, що автора змусили вставить десяток сторінок з безтолковими описами щасливої "чорної праці" вчорашніх школярів. Книга надихнула на подальше прочитання Гончара. Благо є дома 7 томів його творів...

Тронка - це саморобний дзвіночок, який вівчари вішали на шиї отарі, аби ті не загубилися у привольному безкрайому українському степу.
"Тронка" - це збірка новел, які можна прочитати за один вечір, звісно, якщо готовий спочатку не реготати над "щасливою" долею "щасливих" тепер колгоспників, а колись вільних вівчарів, а потім якось змусити себе не думати над тим, що ніц нічого не змінно у людських душах. Гори можна подзьобати кар'єрами, кургани можна розрівняти тракторами, море можна змусити працювати на себе, але якщо в душі ти вєртухай, то ним і помреш. Просто дві тисячі років ти звався наглядач рабів, а 80 років тому - пихатим працівником-охоронцем Півночі. Але й через двісті років ти будеш вєртухаєм, який пихато кверцяє усім здобутками доньки, яка й першою стала не тому, що перша, а тому що дійсно перший поступився місцем, бо мав інші важливі справи ніж доводити натовпу, по чьому стоїть земля.
"Літературне відкриття" казали на "Тронку", коли вона тільки вийшла.
"Літературна гірка смакота" сказала я, коли дісталася слова "кінець" у файлі. Книга на один вечір, але не за значущістю, лишень за швидкістю поглинання.
Читайте класиків, нарід. Вони того варті.