Рецензия на книгу
Тронка
Олесь Гончар
daphnia1 марта 2017 г.Тронка - це саморобний дзвіночок, який вівчари вішали на шиї отарі, аби ті не загубилися у привольному безкрайому українському степу.
"Тронка" - це збірка новел, які можна прочитати за один вечір, звісно, якщо готовий спочатку не реготати над "щасливою" долею "щасливих" тепер колгоспників, а колись вільних вівчарів, а потім якось змусити себе не думати над тим, що ніц нічого не змінно у людських душах. Гори можна подзьобати кар'єрами, кургани можна розрівняти тракторами, море можна змусити працювати на себе, але якщо в душі ти вєртухай, то ним і помреш. Просто дві тисячі років ти звався наглядач рабів, а 80 років тому - пихатим працівником-охоронцем Півночі. Але й через двісті років ти будеш вєртухаєм, який пихато кверцяє усім здобутками доньки, яка й першою стала не тому, що перша, а тому що дійсно перший поступився місцем, бо мав інші важливі справи ніж доводити натовпу, по чьому стоїть земля.
"Літературне відкриття" казали на "Тронку", коли вона тільки вийшла.
"Літературна гірка смакота" сказала я, коли дісталася слова "кінець" у файлі. Книга на один вечір, але не за значущістю, лишень за швидкістю поглинання.
Читайте класиків, нарід. Вони того варті.4444