Книги о Киеве
- 204 книги
Ваша оценкаРейтинг LiveLib
4,1
22 оценки
- 545%
- 432%
- 318%
- 20%
- 15%
Ваша оценкаПрочитали 23Хотят прочитать 17
Рецензии
Burmuar7 августа 2014 г.Читать далееИтак, второй роман Петрова. Написан он существенно позже, чем прочитанный на днях "Доктор Серафикус", и это видно невооруженным глазом. Проза насыщенная, взрослая, богатая. Более того, совершенно очевидно, что автор - человек ученый, которому хочется донести свои общие размышления до широких масс, что гораздо проще сделать посредством литературы художественной, нежели научной.
Сюжет прост и непритязателен. Настолько прост, что, возможно, его и нет вообще. Человека отправляют в командировку в знакомый ему город, скорее всего, родной, но полное отсутствие ностальгии при наличии узнавания все же заставляет в этом усомниться. В командировке герой знакомится с женщиной, с которой у него возникает быстротечный роман. Женщина замужем. Ее брак всем устраивает. Он возвращается из командировки домой. Не происходит никакой трагедии. Все довольны.
Драматизм и напряженность этой книге придают отнюдь не острые личные переживания героев. Тут драматизм в ином - в интеллектуальных переживаниях-размышлениях. И из-за них структура текста крайне неоднородная - вставные истории-биографии, никак не выделенные и не отмеченные, внезапно врываются в повествование, перехватывают инициативу на себя, чтобы потом так же внезапно схлынуть, испариться, исчезнуть и появляться на горизонте пятнами, отзвуками, ассонансами. Но именно в этих отступлениях мы и видим отношение к искусству, к истории, к роли человека в этой самой истории автора.
А еще книга - гимн эгоизму. Ведь герой - эпикуреец и лентяй, согласный ради собственного комфорта на все. И с таким отношением к окружающим, с нежеланием участвовать в общественной жизни, он живет в СССР. И живет неплохо. И это без соблюдение каких-либо общепризнанных норм и правил поведения.
Отличная интеллектуальная проза. Увлекательная и вкусная.
19487
likasladkovskaya24 августа 2014 г.Читать далееІ знов менп огортає насичена інтелектуальна проза початку 20 століття.
На цей раз всі поді¡ нібито централізовано довкруги ''Варязько¡ церкви'' з неповторними фресками Линника, долю яко¡ треба вирішити науковій комісі¡ . Чи то церква стане об'єктом культурного спадку і буде підлягати охороні, чи то з не¡ зроблять черговий склад, сарай, туалет нарешті і вона буде слугувати сучасності, без права на майбутнє.
Але не ли довкола култтури точиться справа.
Ось вам, початок існування СРСР. Емансипованість жінок, легкі, незобов'язливі стосунки, кохання віком два тижня. Тендітне бізе...
Але які теми здійняв Домонтович.
Без грунту - це без долі, без освіти, без знання, наосліп, ніби в повітрі, намацуючи шлях руками. І це підносить людину водночас.
Тому цікава доля Линника, відлюдькуватого, напіваристократа, напівволоцюги. Тому дивно милий мені Арсен Петрович - людина, що зовсім не вміє житти, але слугує чистому, витриманому, аж ніяк не пристосованому, не синтезованому мистецтву, будь-то поезія, мистецтво, музика! Тому у роки страшно¡ революці¡ , що на молодих лапах бігала у пошуку нових жертв, він бачить своє призначення у врятуванні мистецьких, духовних цінностей, стаскуючи ¡х з приватних, розкрадених колекцій до музею й боронячи власним слабким, але сильнодухим тілом.
Весь роман просякнутий любов'ю, любов'ю до чисто¡ культури, до світу - музею, але й світу - театру, до людей, живих, з усіма недоліками, людей. Йдеться в першу чергу про служіння собі, сво¡м душевним порухам, яке не порушить жадна влада, хай з 1917 по 1923 рік лише у Харькові !х змінилося двадцять дві!
Яка страшна цифра, мороз по шкірі. І кожна проходила, намагаючись лишити слід в історі!, тому за нею тягнувся цей кривавий, отруйний шлейф. Та все це плинно.
Вічно - це Гідність, Мистецтво, квінтесенція культури.
Тому так і цікаво читати у сучасному світі цей роман. Про нас з вами. І про людей поступків.
Геніяльно!12265
Цитаты
FatherBrown5 ноября 2019 г.Читать далееМушу признатися: того разу відбулася грізна, майже огидна сцена, при згадці про
яку я ще й тепер відчуваю сором, ніяковість, конфуз.
Я прискорив кроки. Тоді почав бігти. Я біг усе швидше й швидше.
За мною почали гнатися, хтось ударив мене, хтось схопив мене за комір, за груди.
Мене затримали. Я пручався. Мені почали вивертати руки. Я обурено протестував.
Мене лаяли. Я стояв без фуражки, яку я десь загубив, тікаючи.
Довкола почала збиратися юрба, цікава до вуличних скандалів. Люди питали один
одного:
— Що трапилося? Кого це піймали?
Людська фантазія не знає меж. Одні стверджували, що піймали кишенькового
злодія, який на ходу зстрибнув з трамваю. Інші запевняли, що затримали банкового
урядовця, який розтратив гроші і хотів утекти до Америки. Дехто докладно розповідав,
що це розпутний син, який обікрав батьків, щоб пиячити по ресторанах і витрачати
гроші на повій. Той, що тримав мене, знав усе якнайдокладніше. Він запевняв, що він
бачив в моїх руках золотий годинник з ланцюжком.
В повітрі пахло самосудом. Якийсь цілком пристойно одягнений пан уже підніс
руку, щоб кулаком з усього розмаху ударити мене в обличчя.
— Усі студенти, — сказав він, — революціонери! Бий студентів!..
В цей останній момент, в ролі рятівника, з'явився Линник. Він біг з умілістю
досвідченого призера. Він поквапливо взяв мене за руку. Він визволив мене від
розлюченої юрби в останній момент, коли мене збиралися бити.
Простягаючи мені фуражку, яку він встиг підібрати по дорозі, він не без уїдливого
сарказму сказав:
— Ну, ось бачите, й не втекли від мене!2360- FatherBrown20 июля 2019 г.
Як і інші, він звик, що війна стала повсякденною подробицею буденного життя. Місто обернулось в фронт.
2248 - FatherBrown20 июля 2019 г.
Він був поет, писав вірші, але це значило тільки одне: він був
ніхто й ніщо. Людина покликання, але не визнання.2217
Подборки с этой книгой
Рідне
- 18 книг
Другие издания
