Без ґрунту

Мушу признатися: того разу відбулася грізна, майже огидна сцена, при згадці про
яку я ще й тепер відчуваю сором, ніяковість, конфуз.
Я прискорив кроки. Тоді почав бігти. Я біг усе швидше й швидше.
За мною почали гнатися, хтось ударив мене, хтось схопив мене за комір, за груди.
Мене затримали. Я пручався. Мені почали вивертати руки. Я обурено протестував.
Мене лаяли. Я стояв без фуражки, яку я десь загубив, тікаючи.
Довкола почала збиратися юрба, цікава до вуличних скандалів. Люди питали один
одного:
— Що трапилося? Кого це піймали?
Людська фантазія не знає меж. Одні стверджували, що піймали кишенькового
злодія, який на ходу зстрибнув з трамваю. Інші запевняли, що затримали банкового
урядовця, який розтратив гроші і хотів утекти до Америки. Дехто докладно розповідав,
що це розпутний син, який обікрав батьків, щоб пиячити по ресторанах і витрачати
гроші на повій. Той, що тримав мене, знав усе якнайдокладніше. Він запевняв, що він
бачив в моїх руках золотий годинник з ланцюжком.
В повітрі пахло самосудом. Якийсь цілком пристойно одягнений пан уже підніс
руку, щоб кулаком з усього розмаху ударити мене в обличчя.
— Усі студенти, — сказав він, — революціонери! Бий студентів!..
В цей останній момент, в ролі рятівника, з'явився Линник. Він біг з умілістю
досвідченого призера. Він поквапливо взяв мене за руку. Він визволив мене від
розлюченої юрби в останній момент, коли мене збиралися бити.
Простягаючи мені фуражку, яку він встиг підібрати по дорозі, він не без уїдливого
сарказму сказав:
— Ну, ось бачите, й не втекли від мене!

Що таке рух вперед?.. За часів Линника точилися жваві дискусії навколо цього питання. Дехто вважав, що вся справа в зміні тематики: не село, а місто. Не сантиментальна ідилія людини, близької до природи, а соціяльна трагедія експлуатованого пролетаря. Не чорноземля, а фабрики й завод. Не садок вишневий
коло хати, а кам'яна одноманітність касарень, чорні димарі за без краю довгим парканом, каламутне, лискучою насичене сажею повітря. Не дівчина з парубком в свиті коло перелазу, "Моя Галочко!", а нічний бульвар, обдертий кущ, ліхтар з гасовою лямпочкою, вибите скло в ліхтарі, самотня пара, гармоніст у чоботах, жилетка й кумачова сорочка на випуск, червоний вогник цигарки, прилиплої до пересохлих уст, п'яна повія в півколі тремтячого брудножовтого світла. Або: червоні прапори маніфестантів, чорний труп коня, пляма крови на сірих каменях вуличної бруківки. Біле вапно безбарвних в'язничних стін, заґратовані прямокутники вікон.