Рецензия на книгу

• 

  likasladkovskaya24 августа 2014 г.

  І знов менп огортає насичена інтелектуальна проза початку 20 століття.
  На цей раз всі поді¡ нібито централізовано довкруги ''Варязько¡ церкви'' з неповторними фресками Линника, долю яко¡ треба вирішити науковій комісі¡ . Чи то церква стане об'єктом культурного спадку і буде підлягати охороні, чи то з не¡ зроблять черговий склад, сарай, туалет нарешті і вона буде слугувати сучасності, без права на майбутнє.
  Але не ли довкола култтури точиться справа.
  Ось вам, початок існування СРСР. Емансипованість жінок, легкі, незобов'язливі стосунки, кохання віком два тижня. Тендітне бізе...
  Але які теми здійняв Домонтович.
  Без грунту - це без долі, без освіти, без знання, наосліп, ніби в повітрі, намацуючи шлях руками. І це підносить людину водночас.
  Тому цікава доля Линника, відлюдькуватого, напіваристократа, напівволоцюги. Тому дивно милий мені Арсен Петрович - людина, що зовсім не вміє житти, але слугує чистому, витриманому, аж ніяк не пристосованому, не синтезованому мистецтву, будь-то поезія, мистецтво, музика! Тому у роки страшно¡ революці¡ , що на молодих лапах бігала у пошуку нових жертв, він бачить своє призначення у врятуванні мистецьких, духовних цінностей, стаскуючи ¡х з приватних, розкрадених колекцій до музею й боронячи власним слабким, але сильнодухим тілом.
  Весь роман просякнутий любов'ю, любов'ю до чисто¡ культури, до світу - музею, але й світу - театру, до людей, живих, з усіма недоліками, людей. Йдеться в першу чергу про служіння собі, сво¡м душевним порухам, яке не порушить жадна влада, хай з 1917 по 1923 рік лише у Харькові !х змінилося двадцять дві!
  Яка страшна цифра, мороз по шкірі. І кожна проходила, намагаючись лишити слід в історі!, тому за нею тягнувся цей кривавий, отруйний шлейф. Та все це плинно.
  Вічно - це Гідність, Мистецтво, квінтесенція культури.
  Тому так і цікаво читати у сучасному світі цей роман. Про нас з вами. І про людей поступків.
  Геніяльно!

  12

  265