«Аристократ» із Вапнярки

Жінка - це кімнатна квітка. Вона любить затишок, сонце і нормальну температуру. Коли ж цього нема - вона в'яне за кращим, ніж ви, садівником.

У людини все повинно бути чистим: тіло, очі, душа і обов'язково зуби.

Зося ніколи не мала своїх думок, а брала напрокат чужі, але користувалася ними рідко і майже не зловживала.

У Сідалковського бібліотека була своєрідна. З книгами, як і з людьми, він дружив не з усякими. З тими і з тими він знайомився швидко. У тих і в тих так само швидко розчаровувався. Біля нього лишалися тільки ті, хто йому найбільше припадав до душі.

Людині завжди не вистачає того, чого в ній самій нема.

Є дві категорії молодих людей - тих, хто несподівано йде до загсу: одним цей похід ввижається вічним засланням, звідки уже ніхто ніколи не вертається, другі йдуть сюди, як до суду, перед цим побувавши в досвідченого адвоката, котрий запевнив, що вирок таки буде, але умовний.

В одну річку двічі зайти не можна, але можна зайти двічі в одні й ті ж штани.

Вчитися і любити ніколи не пізно.

Такі жінки, як ви, віддають сьогодні ключ від свого серця, щоб завтра на ньому поміняти замок.

Я ніколи не ображаю жінок і не принижую їх. Не раджу робити цього й вам. Жінки цього не пробачають, як італійська мафія.

Ні, диплом з відзнакою таки культури не додає.

Де приємне закінчується, там закінчується любов.

У вагоні було порожньо, як у кишені наприкінці місяця.

Він був у тому віці, коли його ровесники діють відчайдушно, швидко і нерозсудливо.

Вона належала до тих безневинних створінь, котрі вбирали в себе все без винятку, неначе морська губка.