Листи в Україну

Фарбування хреста на весняному цвинтарі,
де кульбаби з могил, де в тюльпанах — джмелі,
де камінний божок тихо грає на цитрі
над зеленим вогнем, що постав із землі,
де над нами — літак, і синичка гойднула
пружну павіть бузку, що пахка і тремка.
Це — солодкі міста поховань. Це минуле,
що квітує з глибин. Це підземна ріка,
що виходить на світ млосним запахом стебел
(запах лаку й роси пряно лине з хреста).
Отже, ті, що пішли, нам догідливо стелять
посейбічні шляхи. Глибина? Висота?
І зеленим горить їх свіча семафорна,
а маленький літак п’є густі небеса.
Ані слова про смерть — це всього тільки форма
з вічним змістом: життя
                             і джмелі,
                                        і роса.

Українські дівчата музичні. Радо
віддаються в траві, особливо влітку.
Садять ружі, малюються на свічадо,
по обіді в неділю читають Квітку-

Основ’яненка, в церкві співають хором.
З них сопрано — перші, контральто — другі.
Тютюном не бавляться, мають сором,
ліпше від мулаток танцюють буґі, —

українські дівчата пластичні, здатні
відлетіти в темряву, мов комети
або ангели. Українські дівчата м’ятні,
їм властива віра в чари косметик

і в науку ночі — не скажу «грішну»,
не скажу «чаклунську» й тобі не раджу.
Вони здатні знадити навіть Крішну,
тлустого небесного магараджу.

Спогади про них — то дурне зілля,
із отрут і єлею здобуте. Дивен
смак і дух його, палений, мов Поділля, —
спів і плач літаючих сотниківен.

Я, однак, забувся, поліз у нетрі.
Ти про інше хтів би в листах читати.
А для мене — пастки на кожнім метрі,
мова розпадається на цитати.