Геральт. Последнее желание. Меч Предназначения. Кровь эльфов. Час Презрения

"Якби бабця мала вуса, то стала б воєводою."

У тому й полягає роль поєзії, Цірі. Говорити про те, про що інші мовчать.

– Может также случиться, – минуту спустя продолжил белоголовый, – что о судьбе этих паршивцев тебя станут расспрашивать их дружки либо товарищи. Этим скажешь, что их покусал Волк. И добавь, чтобы почаще оглядывались. Однажды, оглянувшись, они увидят Волка.

– Все мы – дети Матери Земли, – раздался в тишине голос седовласого друида. – Дети Матери Природы. И хоть не чтим мы ее, хоть порой доставляем ей огорчения и боль, хоть разрываем ей сердце, она любит нас, любит нас всех.

– Это Плотва? Но Плотва же была гнедой, а эта каштановая. – Все мои лошади зовутся Плотвами.

Ну, що ж, паскудний світ нас оточує... Але це не причина, аби ми всі спаскудилися. Добра нам треба. Того мене мій батько вчив, і того я моїх синів вчу.

Я плутав небо із зірками, що віддзеркалюються вночі на поаерхні ставка.

Красиве, довге й розпушене волосся було рідкістю, прикметою стану, статусу, знаком жінки вільної, самої собі пані. Знаком жінки незвисної - бо ''звичні'' панни носили коси, ''звичні'' заміжні ховали волосся під чепцями чи хустками. Пані знатного роду, включно із королевами, волосся скручували і укладали. Воїтельки стригли його коротко. І тільки друїдесси й чародійки - і повії - пишалися натуральними гривами, підкреслюючи ними незалежність і свободу.

Известное перестаёт быть кошмаром.

Оно, конечно, так, отвратный нас свет окружает. <...> Только это не повод, чтобы все мы паршивели.