Щоб там не говорили про завершеність твору, мені здається, що це - лише зав’язка. Аж надто широкий розчерк письменницького пера, занадто багато питань порушено, щоб обмежитися двома сотнями сторінок. Отож, це історія журналіста (а ще - інженера) з амбіціями письменника Андрія Городовського, який отримує чисто фізіологічне задоволення й від роботи, й від жінок. Він збирається написати велику книгу, та раптом "перемикається" на пошуки примарної жінки, яку бачив тільки раз у натовпі (на згадку спадає Олександр Блок зі своєю Прекрасною дамою). В образі Андрія вгадується щось від самого автора. Це ж В. Підмогильний свою першу книгу назвав "Твори. Том І" (а йому тоді було 19). Однак це не тільки історія Андрія. Це й розповідь-сповідь(?) резонера-вчителя-гашишника Пащенка, що в своєму існуванні бачить випадковість та аналізує його з залізобетонною логікою (така собі "фізика" у творі). Й представник "ліриків" - художник Євген Безпалько, який бачить світ у спалахах сонячного світла й суцільної квітучості. Знаково, що всі троє відсторонюються від суспільства, само-усамітнюються. В. Підмогильний традиційно радує читачів високим рівнем образності та символічності. Жодного зайвого персонажа, жодного зайвого слова.
Для тех, кто читает на русском
Что бы там ни говорили о завершенности произведения, мне кажется, что это - лишь завязка. Слишком широкий росчерк писательского пера, слишком много вопросов нарушено, чтобы ограничиться двумя сотнями страниц. Итак, это история журналиста (а еще - инженера) с амбициями писателя Андрея Городовского, который получает чисто физиологическое удовольствие и от работы, и от женщин. Он собирается написать большую книгу, но вдруг "переключается" на поиски призрачной женщины, которую видел только раз в толпе (вспоминается Александр Блок со своей Прекрасной дамой). В образе Андрея угадывается что-то от самого автора. Это же В. Пидмогильный свою первую книгу назвал "Сочинения. Том І" (а ему тогда было 19). Однако это не только история Андрея. Это и рассказ-исповедь(?) резонера-учителя-гашишника Пащенко, который в своем существовании видит случайность и анализирует его с железобетонной логикой (такая "физика" в произведении). И представитель "лириков" - художник Евгений Безпалько, который видит мир во вспышках солнечного света и сплошном расцвете. Примечательно, что все трое отстраняются от общества, само-уединяются. В. Пидмогильный традиционно радует читателей высоким уровнем образности и символичности. Ни одного лишнего персонажа, ни одного лишнего слова.
16 понравилось
