Ваша оценка<p>В. Підмогильний — мораліст і в «Повісті без назви» — останньому своєму творі, що до нас дійшов. На жаль, майже не зберіглась передмова до книги, власне, у звертанні до читача, а це мав би бути ключ до її прочитання. Але сам текст зберігся повністю і тут сумнівів нема: перед нами один із найблискучіших і найсерйозніших творів не тільки В. Підмогильного, але й усієї тодішньої української літератури. Так, перед нами знову ніби моралістичний трактат, одягнутий у художню форму, своєрідна самодіску...
Жанры
Рейтинг LiveLib
3,9
27 оценок
- 522%
- 456%
- 315%
- 24%
- 14%
Ваша оценкаПрочитали 32Хотят прочитать 17
Рецензии
Аноним16 июля 2016 г.Читать далееЩоб там не говорили про завершеність твору, мені здається, що це - лише зав’язка. Аж надто широкий розчерк письменницького пера, занадто багато питань порушено, щоб обмежитися двома сотнями сторінок.
Отож, це історія журналіста (а ще - інженера) з амбіціями письменника Андрія Городовського, який отримує чисто фізіологічне задоволення й від роботи, й від жінок. Він збирається написати велику книгу, та раптом "перемикається" на пошуки примарної жінки, яку бачив тільки раз у натовпі (на згадку спадає Олександр Блок зі своєю Прекрасною дамою). В образі Андрія вгадується щось від самого автора. Це ж В. Підмогильний свою першу книгу назвав "Твори. Том І" (а йому тоді було 19).
Однак це не тільки історія Андрія. Це й розповідь-сповідь(?) резонера-вчителя-гашишника Пащенка, що в своєму існуванні бачить випадковість та аналізує його з залізобетонною логікою (така собі "фізика" у творі). Й представник "ліриків" - художник Євген Безпалько, який бачить світ у спалахах сонячного світла й суцільної квітучості.
Знаково, що всі троє відсторонюються від суспільства, само-усамітнюються.
В. Підмогильний традиційно радує читачів високим рівнем образності та символічності. Жодного зайвого персонажа, жодного зайвого слова.Для тех, кто читает на русском
Что бы там ни говорили о завершенности произведения, мне кажется, что это - лишь завязка. Слишком широкий росчерк писательского пера, слишком много вопросов нарушено, чтобы ограничиться двумя сотнями страниц.
Итак, это история журналиста (а еще - инженера) с амбициями писателя Андрея Городовского, который получает чисто физиологическое удовольствие и от работы, и от женщин. Он собирается написать большую книгу, но вдруг "переключается" на поиски призрачной женщины, которую видел только раз в толпе (вспоминается Александр Блок со своей Прекрасной дамой). В образе Андрея угадывается что-то от самого автора. Это же В. Пидмогильный свою первую книгу назвал "Сочинения. Том І" (а ему тогда было 19).
Однако это не только история Андрея. Это и рассказ-исповедь(?) резонера-учителя-гашишника Пащенко, который в своем существовании видит случайность и анализирует его с железобетонной логикой (такая "физика" в произведении). И представитель "лириков" - художник Евгений Безпалько, который видит мир во вспышках солнечного света и сплошном расцвете.
Примечательно, что все трое отстраняются от общества, само-уединяются.
В. Пидмогильный традиционно радует читателей высоким уровнем образности и символичности. Ни одного лишнего персонажа, ни одного лишнего слова.16462
Цитаты
Аноним19 мая 2020 г.Доля? Ні! Долі немає, це теж вигадка людської пихи -- мовляв, у мене є призначення, наперед накреслений план, ха-ха, яка я цяця! Все це зарозумілість: ніхто вам нічого не призначав і не накреслював, ні вам, ні вашій собаці, ні блосі, що вас кусає, ніякий фатум вами не цікавиться, і взагалі ви нікому не потрібні. Але вам потрібно багато що.
2121- Аноним19 мая 2020 г.
Бо світ збудований таким ідіотським чином, що сприйняти його, який він насправді є, можливо тільки за допомогою наркотику.
164
Подборки с этой книгой
Шкільна програма з української літератури
- 269 книг
Книгомарафон. 44 тур. "УКРАИНА! ПЬЁМ ГОРИЛКУ!"
- 67 книг
