Тіні в маєтку Тарновських

У цій книзі вміщено дві повісті - "Сонечко моє, чорне й волохате", а також "Тіні в маєтку Тарновських". Вони принципово різні за способом письма, атмосферою й образами, проте їх об’єднує одна тема - охолодження стосунків, збайдужіння, розрив, розлучення. Володимир Даниленко з прискіпливістю науковця вивчає це явище, відверто говорить про те, що часом поруч живуть абсолютно чужі одне одному люди. З різних причин. Через дітей, через гроші, бо так звикли, бо страшно й соромно припинити стосунки. Цікаво, що автор не стає ні на чий бік, зовсім не відчутно, кого з героїв він засуджує, а кого - підтримує. Він переплітає реальні історії з вигадками й містифікаціями, від чого реальність стає ще більш справжньою. У повісті "Сонечко моє, чорне й волохате" автор говорить вустами тринадцятирічного хлопця, батьки якого переживають кризу у стосунках. Слід зазначити, що В.Даниленку не вдається органічно "вжитися" в образ підлітка. Постійно прозирає з-поміж слів, приписаних дитині, дорослий чоловік. А його батько здається аж надто картонним. "Тіні в маєтку Тарновських", як на мене, значно якісніший твір. Дуже цікаво показуються думки, почуття й переживання героїв - подружжя Тадея та Алли Швагуляків, які вже не відчувають сексуального потягу одне до одного. Відвідуючи психоаналітика, вони по черзі розповідають не лише про себе, але й про своїх батьків, зосереджуючись на еротичному боці стосунків. Мабуть, автор щиро вірить у теорію З.Фройда. Мені хотілося іншого фіналу цієї повісті. Я думала про маленьку Настусю. Цікавий автор. Обов’язково почитаю інші його твори.

От що-що, а книги на соціально-побутову тематику мені завжди подобалися. І не мало значення, хто автор — українець чи зарубіжний письменник — і в яких роках відбувається дія… Головне, щоб книга була «близька», «зачіпала», змушувала «прожити» її, задуматися над проблемами, які вона ставить перед читачем, себто мною. Згадуючи книги цього напрямку, насамперед спадає на думку «Кайдашева сім’я» і іже с нею… Проте з сучасної літератури мені мало що подобалося — хіба дещо з Матіос. Але з нагоди Нового року тітка подарувала мені книгу з серії «Приватна колекція» – «Тіні в маєтку Тарновських» Володимира Даниленка. І я щиро вдячна їй за цей дарунок, бо такого задоволення, від прочитання книги сучасного автора давно не отримувала.

«Сонечко моє, чорне й волохате» — перша повість у книзі. Сподобалася мова автора. Інтелігентна, літературна, але не «надумана», без важких для сприйняття конструкцій. І ще відхилення для кожного з героїв — Євген Луньо говорить як справжній інтелігент, людина творча, у мові його дружини вчуваються гнівні нотки, експресивна натура, діалоги з коліжанкою Алісою — класичні бабські пльотки, і лексика відповідна… Подобається те, що автор заторкає звичайні сімейні проблеми, які можуть виникнути чи не у кожній парі. Коли один з партнерів «митець», а інший «фігачить» на 5-ти роботах, і постійно запитує себе «Заради чого я це роблю? Чому саме я? А хто подбає за мене?», коли батьки поза творчістю і роботою зовсім не мають часу на єдиного сина. І він росте собі як бур’янець при дорозі, і при цьому страшно переживає за те, що робиться у його сім’ї, через те, що сваряться найрідніші люди — мати і батько…

«Тіні в маєтку Тарновських» — друга повість — сколихнула і «зачепила» більше, аніж перша. Може тому, що я асоціювала себе з головною героїнею, може тому, що маю безліч знайомих пар, які роками живуть у шлюбі і певні питання, які заторкнув В. Даниленко, постали у свій час перед ними. А ситуація не така вже й незвичайна. Сім’я Швагуляків створена на любові, повазі і взаєморозумінні. Вони забезпечені, щасливі, виховують доньку. Тільки от в один момент, на 9-му році спільного подружнього життя, кудись зникла уся пристрасть, те, що люди називають закоханістю або ж потягом одне до одного. І Алла і Тадей хочуть зберегти сім’ю — не «викидати» ж на смітник те, що стільки років плекалося, стосунки, над якими обоє працювали. І не зважаючи на усе, вони люблять одне одного… Не в змозі вирішити самостійно інтимні проблеми, пара звертається до психотерапевта. Після не надто вдалої терапії доктор розуміє, що ідеал Алли і ідеал Тадея відрізняється від того, що вони мають в реальності. Тому за допомогою інсценізації життя аристократичної пари та десятка акторів він намагається роздмухати іскру почуттів, яка колись теплилася між подружжям.

А результат… Про результат я не розкажу — читайте, і робіть висновки. Я свої зробила.

У мене настав період сімейних драм. Що не книга - то одкровення якоїсь родини. В цьому випадку маємо дві повісті, котрі по-своєму унікально розкривають складнощі сімейних стосунків. Перша повість "Сонечко моє волохате" - про кризу в сімейних стосунках. Яскраво і просто змальовується життя родини, котра намагається знайти свій шлях. Жінка працює на двох роботах, щоб втриматись на плаву. Чоловік - митець, він хоче працювати для прекрасного, у нього свої погляди, свої принципи, котрі не може прийняти жінка, яка турбується про фінансове благополуччя родини. І тут будні сімейного життя розбиваються об сурову реальність: кохання - це прекрасно, але родина потребує фінансів. Стосунки стають наелектризованими, діалоги більш напруженими. В центрі всього цього - дитина, підліток, котрий понад усе на світі хоче, щоб мама і тато були разом, але вони, заклопотані своїми проблеми, не мають часу на свою дитину. І він мов загублений кораблик, теж намагається втриматися на плаву. Друга повість "Тіні в маєтку Тарновських" про родину, між якою згасла пристрасть. Вони живуть разом багато років, їх все влаштовує, але немає більше вогню, пристрасті, здається, що кохання полишило їх і це їх лякає... Вони ніби і хочуть жити разом, але не розуміють, який в цьому сенс? Цікавими є епізоди з відвіданням психотерапевта, де кожен з подружжя розказує про своє родину, своє дитинство. Через призму дитинства і формування особистості психотерапевт намагається дошукатися причини розладу в родині. Але на мій погляд, ця повіть менш завершена, ніж попередня. Хоча, можливо, мене просто засмутило завершення. Володимир Даниленко - талановитий письменник, про якого, на жаль, я дуже мало чула, однак після прочитинах повістей я залюбки продовжу знайомство з ним.