Цитаты из книги Прощай, оружие!

Просто життя не таке вже й складне, коли тобі нема чого втрачати.

Війни тепер не кінчаються перемогами. А може, й взагалі не мають кінця.

Я не з тих, що зраджують, любий. У мене чимало вад, але я вірна й незрадлива. Тобі ще колись набридне, що я така вірна.

Ти моя релігія. Все, що я маю в житті.

Ніякої мене окремо не існує. Я – це ти. І не відмежовуй мене від себе.

Я хочу того, чого хочеш ти. Мене самої уже й нема зовсім. Тільки те, чого хочеш ти.

Клас, якому належить влада в країні, геть дурний, ті люди нічого не розуміють і ніколи не зрозуміють.

Навіть і селяни мають досить тями, щоб зневіритись у війні. Всі ненавидять цю війну.

Війни не виграти перемогами.

- Я знаю, що війна – це страхіття, а проте ми повинні воювати до кінця. - Кінця не буде. Війна не має кінця. - Ні, має.

Нема нічого гіршого, як війна. Ми тут, у санітарному загоні, навіть не можемо збагнути, яке це страхіття. Та навіть коли людина збагне весь жах війни, вона однаково не може нічого зарадити, бо їй тьмариться розум. А є люди, що просто нездатні це зрозуміти. Є люди, що бояться своїх офіцерів. От на таких і держиться війна.

Чужинці не зможуть змусити людей воювати за них. У першому ж бою всі накивають п’ятами.

- Я вважаю, що нам треба воювати до кінця, - сказав я. – Війна не скінчиться, якщо одна сторона складе зброю. Якщо ми це зробимо, буде тільки гірше. - Гірше бути не може, - чемно відповів Пассіні. – Немає нічого гіршого, ніж війна. - Поразка ще гірша. - Не вірю, - так само чемно відказав Пассіні. – Що таке поразка? Це коли всі йдуть по домівках.

Ехать в колонне совсем не плохо,когда ты находишься в головной машине,..

— Не уходите, — сказал я. — Расскажите мне о Гориции. Как девочки? — Нет девочек. Уже две недели их не сменяли. Я больше туда и не хожу. Просто безобразие! Это уже не девочки, это старые боевые товарищи. — Совсем не ходите? — Только заглядываю иногда узнать, что нового. Так, мимоходом! Они все спрашивают про вас. Просто безобразие! Держат их так долго, что мы становимся друзьями.

– Нет девочек. Уже две недели их не сменяли. Я больше туда и не хожу. Просто безобразие! Это уже не девочки, это старые боевые товарищи.

There isn’t always an explanation for everything.

Но это обычная история. Любящие люди делают вид, что не понимают друг друга, и ссорятся, и вдруг выясняется, что они перестали быть одним целым.

Война казалась далекой, как футбольный матч в чужом колледже