
Электронная
5.99 ₽5 ₽
Это бета-версия LiveLib. Сейчас доступна часть функций, остальные из основной версии будут добавляться постепенно.

Ваша оценкаЖанры
Ваша оценка
У творі йдеться про важке життя у сиротинці, яке відчуває на собі дівчинка Наталя після того, як її взято від батька-пияка. Проте своїм оповіданням Б. Грінченко хотів повідомити читачеві не тільки це. Твір містить своєрідний підтекст, який простежується, коли уважніше вдивитися у денний розпорядок дитячого будинку та до відчуттів дівчинки.
«Селючка!» - дразнять її інші діти точно так само, як в часи письменника, пануюча нація називала українців, ставлячи на них таке клеймо. Більш явно цей підтекст вимальовується, коли Наталю вчать незрозумілої їй мови, слова якої викривлюють суть тих речей, які дівчинка звикла ними називати, говорячи рідною мовою.
От і не забарився результат такого промивання мізків, як у Грінченкової Наталі, так і в українського народу під постійним тиском російської влади:
Такого результату хотів суб’єкт маніпулятивного впливу, таким і його об’єкт сприймався в очах решти. Героїня, оточена чужими людьми, жалкує за своїм нужденним життям в селі, адже там мала найголовніше – свободу. А тут, під гнітом, усю волю та впевненість у неї забирає дзвоник – своєрідний символ диктатури.
В результаті такого постійного тиску особистість головної героїні деградує.
Фактично жила рефлексами, а дзвоник діяв на неї, немов на собаку Павлова. Через нього у дівчинки з’являється нав’язлива думка звести рахунки з життям,
Чіткої кінцівки оповідання не має. Автор ніби не знає, що трапиться з його героїнею у майбутньому точно так само, як не знав, чи звільниться Україна з-під російського гніту.

Перша рецензія українською на цьому ресурсі. Це пам’ятно. Перший відгук на твори, які я мала прочитати давно, дуже давно - як не в школі, то в інституті, щонайменше 5 років тому. Я тікала, але твори та Грінченко мене все ж наздогнали. Я рада, що вони не зробили цього раніше. Я б не отримала такої насолоди, і не скупалася б в мовному океані.
Твори просто прорізані українськістю, у кожній оповідці можна знайти щонайменше з 3 власне етнічних, автентичних українських символів. І це не дуже вишукуючи. Щось близьке, щось рідне, що відштовхувало в школі.
Історії викликають прикрість, відгукуються, та абсолютно легко відшукуються паралелі з сучасністю. А скільки років пройшло...
Каторжна. Наскільки важко бути одній нелюбій дитині. Весь час читаючи, я поірвнювала оповідку з народними казками, та хоча б з тою російською "Василісою", де мати, помираючи, дала дівчині ляльку, що виступала протягом "казковго квесту" провідником, помічником... Такою могла б стати калина, але й тієї позбавили дівчини. Хотіла Дорія віддати любов хоч найменшим, та не приймали її. Неймовірно соціально гостра оповідка про те, як суспільство, починаючи з мікросоціуму, не лише не дає любові, а й не приймає, відкидає взагалі їх наявність у дитини, провокуючи саме таку реакцію та поведінку, а потім ще й звинувачує дитину у якості "кінцевого продукту".
Батько та дочка. Напротивагу показує зовсім іншу сімейну ситуацію, залишаючи багато матеріалу для аналізу. Але якість стосунку, температура, віддача, особистісне зростання - вони просто відчуваються на рівні матерії.
Екзамен та Олеся, що знайомі ще зі школи. Проте будучи прочитаними у ранньому шкільному віці, до сьогодні були для мене безавторськими. "Екзамен"... Щось характерне є в тому екзаменаторові, характерне для сучасників. І це не може лишати спокійним, і має викликати душевний бунт... Має. Але не викликає. Щодо "Олесі", то у моїй свідомості вона постає твором для ідеологічної пропаганди, якій так легко піддаються хлопаки і дівчата 5-6 класів. Цікаво, чи у кожного народу є своя історія про "Сусаніна"?
Украла. От хто б думав, що я, доросла жінка, їхатиму в метро, і плакатиму, читаючи закінчення оповідки, співпереживаючи і дитині, і її класу ,і мудрому вчителеві...
Дзвоник. Колонія. Шори. Безвихідь. Параліч. Моральний та фізичний, душевний. Це прес системи, рамок, коли навіть для самогубства треба просити дозволу. Коли ідентифікуєш себе на певному рівні з колодязем, і неможливість смерті підштовхує до тяжкої хвороби, і позбавляє останньої волі. Це повна віктимізація веселої дівчини метафоричним бездушним об’єктом, що видається сильнішим, надмогутнім, вищим.
Обірвано, хаотично, але це мої враження.

Наталя стояла й дивилася на неї.

А як вона щиро вчила тi завдання, скiльки вона працювала, щоб їх знати, щоб не бути посмiхом усьому класовi! I не могла, досi не могла подужати незрозумiлої книжки. I ця книжка робила з її головою щось дивне. [...] I потроху Наталя зовсiм перестала вiрити своїй головi; вона вiрила тiльки тому, що скаже вчителька, а своя думка в неї замирала, переставала жити, працювати. Дiвчина справдi ставала дурною. Знаючи себе i своє знання, вона боялася того класу як огню i тим ще гiрше робила собi, бо страх вигонив у неї з голови й те, що там удержувалося так-сяк.













Другие издания
