Лісова пісня

Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками —
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
що дядько Лев і вся його рідня
повік безпечні будуть в сьому лісі.

…треба тільки слово знати,
то й в лісовичку може уступити
душа така саміська, як і наша

І та вже відьма? — Ба, то вже судилось
відьомською свекрухою вам бути.
Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.

Щоб наші людські клопоти збагнути,
то треба справді вирости не в лісі

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить ліс і очерет

Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля!

Трудно навіть розказати,
Що за лихо стала в краю,
Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, як у раю.

Над всіх старших найстарша Правда, брате.

Ну, як-таки щоб воля - та пропала?
Се так колись i вiтер пропаде!

Я - вiльна!
Я вiльна, як вода!