Максим Рыльский. Сонеты

Тріпоче сокір, сріблом потемнілим 3німаючись у вогку височінь, - І любо впасти на зелену тінь Натрудженим і наболілим тілом.

Доми, давно порівняні до скринь, Людські слова з їх розмахом несмілим ... Дай, серце, волю нетерплячим крилам, Затріпочи, розвійся і полинь!

А серце так: ти ж той листок єдиний На гілці всеземної деревини, Ти ж тільки частка, лінія одна!

Зумій же чуть, як переходять соки Крізь дерево плодюче та високе, Спізнай, яка у ц і л і м глибина!

1925

"Мистецтво"

Коли усе в тумані життьовому Загубиться і не лишить слідів, Не хочеться ні з дому, ні додому, Бо й там, і там огонь давно згорів, -

В тобі, мистецтво, у тобі одному Є захист: у красі незнаних слів, У музиці, що вроду, всім знайому, Втіляє у небесний перелив;

В тобі, мистецтво, - у малій картину, Що більша над увесь безмежний світ! Тобі, мистецтво, і твоїй країні

Я шлю поклін і дружній свій привіт. Твої діла - вони одні не тлінні, І ти між квітів - найясніший квіт!

1911-1918