
Ваша оценкаРецензии
Eugenia_Kokone1 октября 2012 г.Читать далееСвою розвідку автор починає словами: "Йому судилася доля генія".
Для В.Стуса пізнання феномену Тичини було передовсім важливим з моральної точки зору, бо всі митці того часу були сповнені якогось надзвичайного і несвідомо делікатного ставлення до поета з тонкими рисами обличчя:
Пам'ятаю, в дверях хтось довго, навіть неделікатне довго комусь давав дорогу. Спочатку в свідомості зафіксувалось, що так робить Тичина, а вже потім — що це він і є....Пам'ятаю, Тичина сказав кілька слів — досить невлад. Було враження, що до нього особливе ставлення — як до дитини або зовсім уже старої людини, якій вибачають і не таке. Був повен здивовання, що ця жива мумія розмовляє.
Стусу, з його живим і допитливим розумом, необхідно докопатись до причини сходження цього генія з його надзвичайно високого п'єдисталу, коли він так рано на ньому опинився.
М.К.Зеров писав:
Тичина уже в "Соняшних кларнетах" відкрив усі свої козирі, а потім не раз був примушений до гри слабої безкозирної...Правомірність цієї думки, мабуть, і досліджує в своїй розвідці письменник, адже і сучасників, і вже нащадків цікавило питання: чи то справді з'явився істинний геній, що не зумів пронести своє світло крізь революцію, війну та терори комуністичної влади, чи то була всього лиш помилка, Боже провидіння в руці молодого поета, що мав бути лише виконавцем, а не творцем?
На думку В.Стуса, Тичина уособлює добу, в якій він вперше, як зазначає автор, посів своє місце:
Чи не вперше в нашій літературі поетові судилася доля існувати не всупереч сучасності, а у згоді з нею.
Письменник досліджує всі етапи творчості поета і в кожному знаходить докази величезного, незгубного, але здушеного в момент розквіту, таланту.
Незвичайна, письменницька манера Стуса робить цю літературознавчу працю досить цікавим чтивом. Проте з точністю визначити своє ставлення до таланту Тичини я ще не здатна.
Знов-таки, раджу дослідникам і теоретикам української літератури.152,1K
Rusco24 ноября 2012 г.Читать далее"Не погоджуюся з вами, що Тичина "перевівся", - писав Микола Хвильовий до Миколи Зерова десь на початку 20х (1923? раніше? пізніше?). - Тичина переживає зараз перелом - це так, але казати, що він перевівся, не можна. Дещо і мені не подобається з його останніх поезій, особливо не подобаються ті місця, де пахне агіткою, але - я гадаю - це тимчасове явище в його творчості".
У 1933 р. Хвильовий вкоротив собі віку. Після поховання, Тичина - колишній співець Соняшних кларнетів, а на той час вже співець Партії - написав Лідії Папарук: "Лежить він усміхнений, жовтаво-червоно-спокійний. А сонце як на зло..."
Тичина був генієм. Найгірше, що могло статися з ним за життя - то самоцензура (і воно сталося); ... після смерті - сентиментальність, якою грішать ледь не всі укладачі біографій, що виводять початкові рядки життєпису в стилі "Ім'я вставте ім'я вміщене серед блискучих талантів митців, які започаткували українську літературу...". На щастя, Стус ніколи не був сентиментальним. Боже, яке щастя, що він не був сентиментальним.
Отож, Тичина був генієм. Нині я б хотіла зачитатися його ранніми поезіями до Просвітлення, покінчивши попередньо з цією рецензію, але ще тільки один момент. Пригадайте "Соняшники" Ван Гога, одні з. Тепер усе.
114,1K
OstapOstap10 августа 2022 г.Хто він, той Павло Тичина? Антитрагічний герой чи найболючіша поразка культурного відродження України початку 20 ст.?
Що то за життя, страшніше за раптову смерть?
Що то за втрачена доля, віджита до останнього дня?1594