Третя рота

Роман-сповідь “Третя Рота”, в якому письменник осмислює шляхи та манівці свого життя — від злиденного дитинства, юності у вирі національно-визвольних змагань до становлення як поета в умовах ідеологічного цькування. Роман «Третя рота» — це яскравий зразок мемуарної прози.

Рейтинг LiveLib

3,2

17 оценок

5
18%
4
24%
3
29%
2
24%
1
6%

Ваша оценка

Прочитали 23Хотят прочитать 20

Рецензии

Eugenia_Kokone30 сентября 2012 г.
Цей автобіографічний роман цікавий дуже небагатьма речами, але все ж.
"Третя рота" - назва рідного села українського письменника Володимира Сосюри, який у творі переживає наново усі етапи свого дитинства-юності-молодості. Роман повен страхітливих описів дуже злиденного життя родини на Донеччині, самонадіянних описів незчисленних кохань, прославлення власної "незаурядной" зовнішності, на яку дівчата, за словами письменника, реагували тільки з сентиментальним стогонами непритомності та бажання. Роман був би майже еротичним, якби життя - а здебільшого історія - не затягнули Сосюру до виру революції. Але й тут молодий поет знаходив собі розваги, цілуючи одночасно п'ятьох санітарок, серед яких одна завжди "віддавалась" через свій жаль до нього.
Частина революції і війни - найнудніша і найнезрозуміліша оповідь. А цікавинка починається вже з періоду вступу Володимира Сосюри до письменницьких лав. Посміятися над буденністю життя і колоритністю характерів улюблених літературних геніїв - заради цього варто подолати половину цього твору.

Пилипенка ми всі любовно називали "папаша" і безсоромно зловживали його добротою, спустошуючи його портсигар"

чи таке:

"Якось критик Меженко сказав мені:
Я вважаю всіх поетів за дегенератів, крім Тичини. Я відповів:
А я вважаю всіх критиків за дегенератів, крім Коряка..."

А яке задоволення читати про письменницькі бійки, які відбувались, згідно з розповіддю Сосюри, чи не кожен день. Ось, наприклад, опис бійки самого автора з Шмигельським:

Я з словами "муж и жена - одна сатана" підійшов до нього та як чесону його в обличчя з правого боку... А він мене як свиснув, та так, що я полетів на стіл, стіл на стілець, а стілець на Тичину, який присів у кутку..."

Тільки уявіть омріяного, блакитноокого Тичину у розвої бійки. А продовження ще краще:

"Вбігає Йогансен (моя прим. - той, що Майк)
Що? Сосюру б'ють?
Ні, - сказали йому, - навпаки...

Але через те, що мені не дали побитися, сів на канапу і розплакався.
Де взявся Хвильовий, гладить мене по голові й примовляє:
Не плач, Володю, не плач!

Панч сказав:
А ти, Володю, пішов не по своїй спеціальності. Тобі б треба було бути боксером"

Ця частина захоплює своєю близькістю до тих сфер, які мені, хоч і дослідниці, загадкове марево з підручників і томів літературно-критичних статей модернізму. В романі діють живі люди - той же Яловий (літ.псевдо - Шпол), Семенко, Хвильовий, Самійленко, що його Сосюра зустрів на фронті старим дідом, Блакитний та ін. Мабуть, я тільки за цю буденність письменницького життя нагородила роман трієчкою.
І наостанок Сосюра пише про страхіття "розстріляного відродження", що почалось з його близьких друзів...
І тут вже не до сміху:

За арештом Ялового пролунав постріл із браунінга, яким Микола Хвильовий розбив собі череп, і його геніальний мозок криваво розбризкав стіну його кімнати, де він творив...
Твір зацікавить тих, хто вивчає історію української літератури поч.ХХ ст.
Читать далее
18
3K
augustsky16 мая 2015 г.
Перша частина книги, в якій Володимир Сосюра описує своє дитинство – глибоко вразила мене. По-дитячому наївний погляд на речі, на постійні переїзди його сім’ї та нелегке життя людей на Донбасі того часу – відкриває дуже яскраву картину дитинства поета. Перша закоханість, перші юнацькі сподівання і надії, показані невимушено і щиро. Але інша частина біографії розчарувала і я читав майже через силу.
Дуже складне викладання подій часів громадянської війни та незрозуміле ставлення поета до тієї чи іншої сторони.
А коли через кожний абзац почалися загравання автора перед комуністичною партією, дуже відбили в мене бажання читати далі. Я не дитина того часу і мені важко зрозуміти страждання Сосюри, через виключення з партії…Хоча від цього його вірші не стають гіршими.
Читать далее
2
484

Все рецензии

Цитаты

LyudmilaSolovyanova10 июля 2024 г.
Є страшне прислів'я, вигадане виродками людства, яке наводить […] в одному з своїх романів:
«Не надо человека вешать, а надо его довести до такого состояния, чтобы он сам повесился».
2
188
LyudmilaSolovyanova10 июля 2024 г.
Я вчився у мого народу, як і вчусь у його пісень, то трагічних, то ніжних, то повних такої героїки, що серце захлинається од щастя, що я син такого народу. Безкінечно благородного, рицарського, який ніколи нікого не поневолював, а тільки бився за своє місце на землі. Боронив свою рідну Вкраїну.
1
169
LyudmilaSolovyanova10 июля 2024 г.
Поети завжди брешуть і гіперболізують або гарне, або погане в людині.
1
63