Ці вірші солодкі на смак. Хочеться язиком скуштувати кожне слово, так обережно-обережно, ніби воно – гаряче й ти боїшся обпектись. Їх не можна читати залпом: усі й одразу. Ними потрібно тішитись і смакувати як делікатесом, який, можливо, ти ніколи більше не скуштуєш…
Найкраще вони йдуть під хорошу чорну каву з білим шоколадом під акомпонимент осіннього дощу. Читати вголос… Тоді слова – оживають і складаються в картинку-образ. Тоді здається, що ти бачиш автора, що теж шукаєш дозу й відчуваєш гладенький болгарський перець. І осінь… І мультивіза до раю здається реальністю.
Торкатись віршів кінчиками пальців. Папір на доторк трошки шершавий, а літери навпаки лоскочуть маленькі клітини шкіри. Вірші пахнуть деревом і вином, а ще часом проступає запах табаку й зім’ятої постелі у чужому готелі…
Хочеться читати вголос ще й ще і відчувати цей присмак на вустах. Коли ж сторінки закінчаться – провести долонею по палітурці й посміхнутись. Як добре, що в нас є поети, які здатні подарувати такі неймовірні відчуття.
10 понравилось
