Ваша оценкаЦитаты
ReimmerTindals1 ноября 2020 г.Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Душа задивиться в туман
і марить обрисами літа.
Чи, може, це приснилось нам
купання в річці Геракліта?3255- ReimmerTindals1 ноября 2020 г.
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! — та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав — нема мелодій…3245 
innaa14 августа 2019 г.Ще пахне сіно. Ще рояться оси.
Ще у дуплянках солодко медам.
А вже вночі навшпиньки ходить осінь
і полум’я жоржин задмухує садам.3175
SlavaLane21 октября 2018 г....
Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
О це і є той випадок єдиний,
Коли найбільша мужність – утекти.3165
dolli_k12 марта 2016 г.Читать далееСВІТЛИЙ СОНЕТ
Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.Вона в житті зіткнулась з неприємністю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!3227- dolli_k12 марта 2016 г.
Зустрілись двоє, хлопець і дівча.
Та й ходять, ходять, і нема, де сісти
І сніг іде. І песик докуча.
І по дворах гасають хокеїсти.
Якась холєра дивиться з вікна.
І лід блищить. Машини роблять трюки.
І десь іде компанія блатна.
І холодно. І він їй гріє руки.
І кожне слово на тремку вагу.
І день сумний, і все-таки веселий.
І молодість застрягла у снігу,
мов коники дитячих каруселей.3204 - dolli_k12 марта 2016 г.Читать далее
ДОСВІД. АКАЦІЯ
Весна, дівчисько в ластовинні,
ще не ціловане в уста,
світанки жовті, аж левині,
хорал, проспіваний з листа
такими щиглями, канарками,
перепелиними капелками,
дзвенить лісними закамарками,
цвіте рясними закапелками!
Цвіте акація, акація -
на хмарі біла аплікація -
мого дитинства експлікація -
і просто так - цвіте акація!
Тепер дітей годуй не кетями.- Дівча, а кинь-но і мені! -
Ряхтять акацій білі кетяги
в прудкій дитячій пелені.
Весна збиває шумовиння
у пелюсткове ескімо, -
а що ж ми винні, що ж ми винні,
що вже акацій не їмо?!
О, як їх їлося - як ласощі!
З росою, сонцем і стеблом.
Як смачно плямкалось, як лазилось
по верховіттях над селом!
О, як їх їлося, вминалося,
хрумтілося із мокрих жмень!
А щось таке в житті миналося,
миналося із дня у день...
Тепер куштую цвіт з галузки -
струшу росу... зломлю стебло...
Дивлюсь, щоб там якоїсь кузки,
якої кузки не було.3193 - dolli_k12 марта 2016 г.
Життя – це пастка і життя – це пустка.
Це сон про себе і нема коли.
А може, й смерть – це теж лише відпустка
у кілька втілень тої ж кабали?
А може, все це – піднебесний тир? –
Хатки, дерева, люди, птиці, звірі –
де все якийсь незримий богатир
приходить постріляти на дозвіллі.3203 - dolli_k12 марта 2016 г.Читать далее
Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.
Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.
Притихлі явори стояли безшелесно.
І зблиснула гроза — як вихопила ніж!
Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму.
Машину повело, і ми згубили шлях.
Усі мої ліси, удень такі приватні,
Схрестилися вночі із небом на шаблях.
Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.
Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.
Було моє життя — як ночи горобині.
Нічого у житті не вміла переждать.
О, як мені жилось і як мені страждалось!
І як мені навіки взнаки воно далось!
А що таке життя? Чи те, що переждалось?
Чи все-таки життя — це те, що відбулось?3148 - dolli_k12 марта 2016 г.Читать далее
Я скоро буду виходити на вулиці Києва
з траурною пов'язкою на рукаві -
умирає мати поезії мого народу!Все називається Україною -
універмаг, ресторан, фабрика.
Хліб український,
телебачення теж українське.
На горілчаній етикетці
експортний гетьман з булавою.І тільки мова чужа у власному домі.
У шовінізму кігті підсвідомі.Сім'я вже вольна і нова.
Та тільки мати ледь жива.
Вона була б і вмерла вже не раз,
та все питає, і на смертнім ложі, -
а де ж те Слово, що його Тарас
коло людей поставив на сторожі?!Не свистіть на мене, дядьку міліціонера!
Я ж не пішоход, що переходить в неположеному місці.
Я просто хочу, щоб до наступної ери
з кожного сьогоднішнього злочину
не виросло завтрашніх двісті.3231