Триста поезій

Не говори печальними очима(Ліна Костенко)
06.02.08, 23:07 Клуб української поезії костенко, очима
Передмова:
І неповторність кожної хвилини
шукає шлях від болю до перлини...

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

І всі вірші в цій книжці такі чудові і проникливі. Я обожнюю Ліну Костенко. Вона найвизначніша поетеса не тільки другої половини 20 століття, а й сучасності. Схиляюся перед її талантом і рекомендую всім читати цю чудову книжку.

Коли хочеться почитати гарної поезії ввечері, коли хочеться відчути красу слова, перейнятися якимись емоціями, раджу вам взяти до рук цю прекрасну книгу.
По-перше, надзвичайно приємне оформлення: тканинна обкладинка, закладка, позолота на літерах, маленький зручний формат. Книга вабить своєю ніжністю.
По-друге, надзвичайно тонкі поезії! Ліна Костенко вражає майстерністю свого слова! Кожна поезія тут - це маленьке прожите життя, часточка душі.
Читати Ліну Костенко завжди легко і приємно, вона вміє писати так, щоб затронути найтошні струни душі. Вона завжди була моєю улюбленою поетесою, і отримати в подарунок таку книжку було для мене справжнім щастям!

Чарівна книга з неперевершеними віршами. Відчувається, що кожну поезію Ліна Костенко пропускала через серце, бо кожна з них западає в душу. Мені хотілося вивчити всі їх напам'ять і розповідати голосно всьому світові.

Я впевнена, що ця книга буде мене підтримувати в житті. Її можна розгортати на будь-якій сторінці і читати-читати-читати...

Думаю, що кожен українець просто зобов'язаний прочитати цю маленьку, але таку неперевершену книжечку.

Я є особа, травмована шкільним курсом літератури й значною кількістю бібліотечних масових заходів, написаних нашими неповоріткими, закоснілими методистами. Замість любові й розуміння в моїй душі вкорінено ненависть та скуку. От тепер знову "вчусь читати". Автори і герої, вільні від недолугого розбору на цитати та риси характеру, один за одним опиняються серед любимих.
"Моя" Ліна Василівна (як-от і "мій" Коцюбинський" та Квітка Основ'яненко, а з ними ще й Гі де Мопасан в парі із Віктором Гюго й багато-багато інших) з'явилась, коли настала моя черга провести бібліотечний літературний вечір із заїждженою назвою. Щось на кшталт "Життя іде, і все без коректур..." В якийсь момент я обнагліла і почала "тирити" у методистів з робочого столу сценарій й переробляти його на щость таке, щоб люди не в носі колупались, а змогли побачити й почути.
Про Ліну Костенко знала тільки те, що її люблять всякі зануди, як от моя завідувачка читальним залом. Й те, що в школі я її творчість певно-то проспала. А щоб розповісти людям щось путнє, слід було оцінити її лірику самій. Тому впевнено витягнула з полиці першу-ліпшу збірку, відкрила її навмання. А там... "Несе Полісся в кошиках гриби..." Миттю подумки опинилась в нашому неймовірному сосновому лісі, відчула терпкі запахи грибів і прілого листя. По лиці прмайнув вітерець, що колише корабельні сосни, а за вії зачепилась легка осіння павутнинка. Обожнюю ліс - це моє місце сили. Геніальна Ліна Василівна протягом секудни умудрилась серед зими розгорнути й згорнути мою осінню душу. Усе - я пропала. В той день на добру годину, аж поки колега не струсила мене за плече й не спитала, що я таке цікаве читаю, що аж світу навкруги не бачу. Й назавжди. Мама подарила мені цю збірочку, вона стала настільна. Кожен день її відкриваю навмання - своєрідне гадання, а який сьогодні вірш мені подарую Ліна Василівна. Я читаю її поезії не очима, а серцем. Сьогодні маю таке:
Сніги в снігах. Ріку скувала крига.
І вербам руки з холоду звело.
Біжить вовчиця - мати -роздобига,
зеленим оком світить на село.

А те село давно уже як привид.
І смерть пройшла лісами напролом.
І хмари йдуть. І місяць губи кривить.
І виє в ніч вовчиця за селом.

Ліна Костенко - українська поетеса, письменниця-шістдесятниця, лауреат Шевченківської премії, активна учасниця дисидентського руху, творчість якої охоплює увесь діапазон людського буття. «Триста поезій» - це ідеальна збірка для ознайомлення з надбанням видатної поетеси, в ній зібрані вірші, написані у різні періоди творчості, це – найповніше видання в Україні за період її незалежності.
Тут Ви знайдете багато поезій про любов до Батьківщини, інтимну лірику, вірші про історичні постаті та події. В своїх рядках Ліна Костенко піднімає одвічні морально-етичні теми людських цінностей, часу, патріотизму, пошуків ідеалу та боротьби з перешкодами долі. Вона закликає нас зупинитися хоч на хвилину та замислитися над своїм життям і вчинками, застерігає людство від марнотратства та чванливості. Чудові, проникливі вірші від справжнього майстра слова і думки не залишили мене байдужою. Ліна Костенко продовжує вражати всіх своєю актуальною поезією, яка надихає та пробуджує багато яскравих емоцій. Тому з впевненістю можу сказати,що збірка гідна уваги і Ви не пошкодуєте,ознайомившись з нею.

Ця книга - з тих, що треба постійно тримати під рукою, бо я впевнена, що тут ви знайдете вірш, який буде ідеально співпадати з вашим настрієм, який допоможе висловите те, для чого бракувало слів, який подарує надію чи стане вашим новим девізом. Навіть якщо ви не дуже любите поезію, з цією книгою варто спробувати познайомитися з нею ще раз.

За синій обрій покотив дельфін
царя морського сонячну корону.
А цей баркас... чого розбився він?..
Чи ще з війни, чи, може, так, од шторму...

Як тут неквапно проминає час!
Який вечірній присмак матіоли!
Піски і я. І тиша. І баркас.
І ті, що вже не вернуться ніколи.