Jurassic Park: Intermediate Level

Скорее всего, этот детеныш велоцираптора питался падалью, объедая останки животных, убитых взрослыми хищниками, – после того как эти хищники насытятся и лягут спать на солнышке. За один присест хищные динозавры могли съедать до двадцати пяти процентов собственного веса, и после этого они укладывались спать. Детеныши безнаказанно копошились прямо под носом сонных, сытых взрослых и откусывали маленькие кусочки от остатков туши убитого животного. Эти детеныши наверняка были премиленькими созданиями.

— То ви через це хвилювалися?
— Звісно, нам загрожувала така небезпека. Ці тварини, позбавлені хижаків, могли б вирватися і захопити всю планету.
— Ви егоїстичний бовдур. Ви взагалі розумієте, про що ви кажете? Ви гадаєте, що здатні знищити планету? Це ж треба, наскільки ви сп'яніли від влади. Ви не здатні знищити планету. І близько не здатні.
— Більшість людей вважає, що планета в небезпеці.
— Ну, це не так.
— Усі експерти сходяться на думці, що наша планета перебуває в біді.
— Дозвольте мені розповісти вам про нашу планету. Нашій планеті чотири з половиною мільярди років. І майже стільки ж на ній існує життя. Три мільярди вісімсот мільйонів років тому з’явилися перші бактерії. А пізніше — перші багатоклітинні тварини, згодом перші складні істоти в морі й на суходолі. А потім настали періоди панування тварин — амфібій, динозаврів, ссавців, кожен з яких тривав мільйони й мільйони років. Великі родини істот, які виникали, розквітали, вимирали. Все це відбувалося на тлі тривалих і суворих потрясінь, виникнення й руйнування гірських хребтів, падіння комет, виверження вулканів, зростання й зникнення океанів, пересування цілих континентів...
Нескінченні, постійні різкі зміни... Навіть сьогодні найбільша географічна особливість планети обумовлена зіткненням двох континентів, що мільйони років тому викривилися й утворили Гімалайський хребет. За свою історію планета пережила все. І безумовно, переживе й нас.
— Але те, що це тривало так довго, не означає, що це триватиме вічно. Якщо станеться якась радіаційна катастрофа...
— Припустімо, що це сталося.— Загинули всі рослини й тварини, а земля сотню тисяч років лишалася розжареною. Життя все одно десь би вижило — під землею, або замерзло б в арктичній кризі. А після усіх цих років, коли планета перестала бути негостинною, життя знову поширилося б на ній. Еволюційний процес почався б від самого початку. Можливо, знадобилося б кілька мільярдів років, щоб життя знову відновило своє нинішнє розмаїття. І звісно, воно б дуже відрізнялося від того, яким є зараз. Земля пережила б наше божевілля. І життя не загинуло б через нашу дурість. Загинули б лише ми.
— Ну, якщо озоновии шар стане тоншим...
— На поверхню потраплятиме більше ультрафіолетового промінювання. І що?
— Це може викликати рак шкіри...
— Ультрафіолетове випромінювання добре для життя. Це потужна енергія. Воно сприяє мутаціям, змінам. Багато форм життя процвітатимуть завдяки великій кількості ультрафіолету.
— А багато інших вимруть.
— Ви думаєте, таке відбувається вперше? Хіба ви не знаєте про кисень?
— Я знаю, що він необхідний для життя.
— Це зараз він необхідний. А насправді кисень — це метаболічна отрута. Це агресивний газ, як фтор, який використовується для травлення скла. І коли кисень вперше став відходом життєдіяльності деяких рослинних клітин — скажімо, три мільярди років тому,— він створив кризу для всіх інших форм життя на нашій планеті. Ці рослинні клітини забруднювали навколишнє середовище смертельною отрутою. Вони видихали смертельний газ і збільшували його концентрацію в повітрі. Така планета, як Венера, має менше одного відсотка кисню. На Землі концентрація кисню швидко зростає — п’ять, десять і нарешті двадцять один відсоток! Атмосфера Землі являє собою чисту отруту! Несумісну з життям!
— То що ви вважаєте? Що до процесу обміну речовин долучаться й сучасні забруднювачі?
— Ні. Я вважаю, що життя на Землі може самостійно піклуватися про себе. З погляду людини, сто років — уже довгий час. Сто років тому в нас не було автомобілів і літаків, комп’ютерів і вакцин... Це був зовсім інший світ. Але для Землі сто років — це ніщо. І мільйон теж. Ця планета живе і дихає в набагато більшому масштабі. Ми не можемо уявити її повільні й потужні ритми, й у нас немає смирення, щоб спробувати це уявити. Ми живемо тут одну мить. І якщо завтра нас не стане, Земля за нами не сумуватиме.
— І ми дуже легко можемо щезнути.
— Так, дуже легко.
— То що ви хочете цим сказати? Ми не повинні піклуватися про довкілля?
— Ні, звісно.
— А що тоді?
— Спробуймо зрозуміти. Планета не перебуває в небезпеці. В небезпеці перебуваємо ми. У нас немає такої сили, щоб знищити планету — або щоб урятувати її. Але в нас достатньо сили, щоб урятуватися самим.

— Але ж ніхто не хотів, щоб це сталося.
— А це не залежить від того, хотіли ви чи ні. Коли мисливець виходить у тропічний ліс шукати їжу для своєї родини, хіба він розраховує, що контролюватиме природу? Ні. Він знає, що природа існує поза ним. Поза межами його розуміння. Поза його контролем. Можливо, він молиться природі, молиться родючості лісу, який його годує. Молиться, бо знає, що він не контролює лісу. Він залежить від того лісу. Але ви вирішили, що не залежатимете від влади природи. Ви вирішили контролювати її, і в цю мить ускочили у велику халепу, бо не здатні цього зробити. Але ви створили системи, що вимагають цього від вас. А ви не можете це зробити — і не могли — і не зможете. Не плутайте одне з іншим. Можна створити човен, але не океан. Збудувати літак, але ж не повітря. Ваші сили набагато менші за ваші мрії, у які ви вірите.

Багато в чому завдяки науці мільярди людей живуть в одному маленькому світі, щільно упаковані та пов’язані між собою. Але наука не може допомогти нам вирішити, що робити з цим світом або як жити. Наука здатна створити ядерний реактор, але не здатна відмовити нас від його будівництва. Наука здатна створити пестициди, але не здатна переконати нас не користуватися ними. І наш світ стає тотально забрудненим — вода, повітря, ґрунт — через некеровану науку.
У той сам час зникло велике інтелектуальне обґрунтування науки. З часів Ньютона й Декарта наука відверто пропонує нам картину тотального контролю. Наука претендує на контроль над усім, що є на світі, через своє розуміння законів природи. Але у XX столітті ці претензії були вщент розбиті й уже не підлягають відновленню. По-перше, принцип невизначеності Гейзенберга встановив обмеження на те, що ми можемо знати про внутрішній світ атома... Тоді теорема Геделя встановлює аналогічні обмеження в математиці, офіційній мові науки. Математики звикли думати, що їхня мова несе якусь особливу істину, отриману з законів логіки. Тепер ми знаємо, що те, що ми називаємо «розумом», просто довільна гра. В ньому немає нічого особливого, як ми раніше вважали.
А тепер теорія хаосу доводить, що в наше повсякденне життя вбудована непередбачуваність. Це щось так само земне, як злива, яку ми не здатні передбачити. І велика мрія науки, якій уже сотні років, мрія про тотальний контроль у нашому столітті померла.

Ви забули про те, що це — живі істоти, що в них власний інтелект, що вони можуть не підкорятися вам, і ви забули, як мало знаєте про них, наскільки некомпетентно ви робите те, що ви так легковажно називаєте простим...
Ви знаєте, що не так із силою науки? Це форма успадкованого багатства...
Більшість видів могутності вимагають істотних жертв від того, хто цієї влади домагається. Існує учнівство, дисципліна, що триває багато років, хай якої могутності вам закортить... Незалежно від того, що ви шукаєте, вам доведеться докласти час, практику, зусилля. Ви повинні багато від чого відмовитися, щоб досягти мети. Вона повинна бути для вас дуже важливою. І коли ви її досягнете, це ваша сила... Це в буквальному сенсі результат вашої дисципліни.
Що цікаво в цьому процесі — це те, що на ту мить, коли хтось досягає можливості вбивати голіруч, він також дозріває до того, щоб не використовувати свої вміння нерозсудливо. Таким чином, такий вид сили має вбудований контроль. Дисципліна привчає людину не зловживати отриманою могутністю.
Але могутність науки — це як багатство, що дісталося у спадок — отримане без жодної дисципліни. Ви читаєте проте, що зробили інші, й робите наступний крок. Ви можете домогтися цього замолоду. Можете досягти прогресу дуже швидко. Тут не потрібно багато років практикувати самодисципліну. Немає покори перед природою. Є лише прагнення швидко забагатіти, зробити собі ім'я якнайшвидше. Шахрайство, брехня, фальсифікації — все це не має значення. Ні для вас, ні для ваших колег. Ніхто вас не критикуватиме... Всі намагаються зробити те ж саме: здійснити щось видатне, і то швидко.
А оскільки ви стоїте на плечах гігантів, ви можете чогось швидко досягти. Ви навіть не знаєте точно, що ви зробили, а ви вже повідомили про це, запатентували і продали. А в покупця ще менше дисципліни, ніж у вас. Він просто купує силу, як і будь-який товар.
Я поясню простіше. Майстер карате не вбиває людей голіруч. Він не втрачає самовладання і не вбиває свою дружину. Людина, яка вбиває, це людина, яка не має ніякої дисципліни, ніяких запобіжників, яка придбала свою силу задешево. І це та сила, яку наука заохочує і дозволяє.

— ...тоді ми втратимо всі наші досягнення...
— Які ще досягнення? Попри всі досягнення, кількість годин, які жінки витрачають на хатню роботу, з 1930 року так і не змінилася. Всі ці пилосмоки, пралки з сушарками, ущільнювачі сміття, сміттєпроводи, хімчистки... Чому ж прибирання будинку і досі займає стільки ж часу, як і 1930 року? Бо в цій галузі нема ніяких досягнень. А втім, ні. Тридцять тисяч років тому, коли люди робили наскельні малюнки в Ласко, вони працювали по двадцять годин на тиждень, щоб забезпечити себе харчами, житлом і одягом. Решту часу вони могли гратися, спати, робити все, що заманеться. І вони жили в природному світі, з чистим повітрям, чистою водою, гарними деревами і заходами сонця. Поміркуйте над цим. Двадцять годин на тиждень. Тридцять тисяч років тому.
— Ви хочете повернути час назад?
— Ні. Я хочу, щоб люди прокинулися. Сучасній науці чотириста років, і нам слід уже розуміти, що в ній добре, а що — ні. Прийшов час для змін.

Теорія хаосу вчить нас, що лінійності, яка здається нам очевидною в усьому — від фізики до художньої літератури, просто не існує. Лінійність — це штучний погляд на світ. Реальне життя — це не низка взаємопов’язаних подій, що відбуваються одна за іншою, як намистини, нанизані на намисто. Життя — це насправді серія зіткнень, у яких одна подія може змінювати наступні в абсолютно непередбачуваний, навіть руйнівний спосіб. Такою є реальна правда про будову нашого Всесвіту. Але з якихось причин ми вперто поводимося так, ніби це вигадка.

Як наївно люди ставляться до рослин... Вони обирають їх за зовнішнім виглядом, ніби картину на стіну. Їм ніколи не спадає на думку, що рослини насправді живі істоти, які енергійно виконують усі життєві функції: дихання, споживання, виділення, розмноження й захист.
...протягом історії Землі рослини еволюціонували, змагаючись між собою, так само як тварини, а у деяких випадках навіть лютіше. Отрута у Serenna veriformans — це лише невеличкий приклад з арсеналу «хімічної зброї», яку розвили рослини. Були терпени, що їх рослини поширювали навколо себе, щоб отруїти ґрунт і пригнітити конкурентів; алкалоїди, що робили їх неприємними для комах (і дітей); і феромони, що використовувалися для спілкування...
Люди, які уявили, що життя на Землі складається виключно з тварин, що рухаються на зеленому тлі, небезпечно помиляються щодо побаченого. Це зелене тло веде енергійний спосіб життя. Рослини росли, рухалися, крутилися і, як виявляється, боролися за місце під сонцем; і безперервно взаємодіяли з тваринами...