Жовта книга

Умничка Карпа. И за то, что писала в свои 23-24 как 35ти-40ка и более летние Паланик и Бегбедер в жанре non/fiction без оглядки на снобистские мнения; за то, что, без оглядки на те же мнения, "сделала" себя и свою жизнь - яркой, интересной, творческой и плодотворной. Не такая уж "занэдбана" (цитата из Карпы) Украина, когда рождает таких сильных и смелых "кобет".

Читала на одном дыхании. Были интересны и перемещения Автора по планете, её впечатления от посещённых стран, была лютая зависть к её пребыванию в Непале и Бутане (здесь и сама Автор извиняется:

бачить трикутну вершину Евересту й розуміє, що її ні з чим не сплутати. Марла плаче ... Плаче за зрадженими мріями своїх колишніх однокласників, що так і не змогли продовжувати віру в диво й поперетворювали свої життя на звичайний побутовий кисляк. Плаче за всіма юними душами дівчат, що хутенько позапихали свій потяг до Свободи якомога глибше, а потім позатикали ті дірки брудним і несмаковитим шматтям Добробуту . Марла плаче і стає чистішою. Вона дякує Богові й не вірить рецепторам. Питає знову: «Чому я, Господи? За що мені таке?…»

Героиня (прототип Автора) не превратила свою жизнь в "бытовой кисляк", не "затолкала своё стремление к Свободе поглубже " и не "заткнула его грязным безвкусным тряпьём Благополучия" . Об этом книга.
Написана свежо, динамично, хорошим языком. Мысли героини позитивны и для показанного этапа её жизни правильны и мудры.
Не помешала, на удивление, даже щедрая ненормативная лексика чужого языка, которая в украинском тексте и укр. буквами звучит как ирония, стёб и намеренное заимствование, и , опять на удивление, совсем не бьёт по "целомудрию".
ЗдОрово. Очень.

Решала почитать великохваленую Карпу... Не скажу что ожидала многого, но, наконец осилив закручено-покрученный текст, записала себе больше никогда не брать в руки то что модно и бестолково. На самом деле, знала, на что иду, когда открывала сие чтиво, потому как с годик тому назад ознакомилась с ее "Перламутровым порно" и вот теперь не смогла даже близко вспомнить, о чем же читала (характерная черта плохой литературы. Единственное, чем я могу охарактеризовать "Фройда" - это - книженка для 15-летних плохообразованных "читателей", желающих в компании блеснуть эрудированностью, или же дорвавшихся до чего-то, отличного от Толстого-Достоевского-Горького, еще и официально напечатанного. "Ну так книга же... читать полезно." А вообще, не знаю для кого она еще может быть, но то, что людям с адекватным литературным вкусом читать , мягко-говоря, не советую, так это точно.
Моя оценка "Фройду" - 2 из 5, только за то, что у Ирены есть несколько весьма забавных цитат, не несущих смысловой нагрузки...

Обережно! Спойлери!

Література, за визначенням літературознавчого словника Гром’яка-Коваліва, - це різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси. Письменницькі вправи Ірени Карпи навряд чи можна назвати "літературою" з огляду на визначення самого поняття.
Перше, що аж ніяк не відповідає законам краси - це мова авторки. Звичайно, я розумію, серед молодих літераторів модно вживати ненормативну і, подекуди, табуйовану лексику. Але так кількість, що її вживає Карпа, просто викликає відразу. Протягом всього тексту, через кожні 150-200 слів можна натрапити на "блювання", "кашляння", "посцяти на вулиці", "срака", "секс" та багато інших подібних лексем. Можливо, таким чином Карпа хотіла бути "ближче до народу", але література - не бездумне копіювання дійсності, а творіння художньої реальності.
Але й з "реальністю" маємо проблеми. Історія Євки розказана читачеві, мабуть, через марення/спогади/чищосьназразокцього (бо в нормальному, адекватному стані подібне писати важко) третьої особи. Намагатися вловити хоч якийсь натяк на сюжет, запам’ятати хоча б пару імен героїв. або те, що сталося з героїнею - марно. За 10 сторінок після прочитаного вже не пригадується, що ж там відбувалося. І справа зовсім не в тому, що це безсюжетна проза або ж я неуважна читачка. Писанина Карпи настільки пуста, що жалієш втраченого часу на цю книжку.

Сказати, що вона цікава? Ні.
Вона пізнавальна? Ні.
Вона викликає емоції? Ні.
Вона має глибоку ідею? Знов ні.

Чудово. Можна спробувати проаналізувати образ Євки, але все, що можна сказати з цього приводу - дівчина з рудим волоссям, яка протягом твору постійно згадує про Даню (напевне, коханого). Вона живе незрозуміло де (ближче до середини твору все-таки дізнаємося, що в Києві), ходить в якіст походи, вживає багато алкоголю, має сексуальні стосунки з кількома чоловіками, зрештою, робить вигляд, що навчається в університеті. До чого це все? До того, аби читач дізнався, що наприкінці Євка помре дурнуватою смертю? Краще б зразу - про смерть, бо всі ті події з життя не несуть жодного змістового навантаження.
Протягом твору Карпа хоче відверто похизуватися своєю філологічною освітою (правильною вимовою прізвища Фройд, середньовічним епосом Калевалою, знанням термінів на кшталт Entartete Kunst, і, звичайно, посиланнями на Андруховича). Добре, Ірено, читач дізнався, що Ви розумна, але розуму мало для того, що писати літературні твори, потрібен хоч якийсь хист до цієї справи.
Зрештою, додати більше немає чого, бо навіть немає за що зачепитися. Це не література, це не графоманство, це просто набір речень.

Карпа уже совсем другая: 2-й раз замужем, с ребенком! Я слежу за ее общественной жизнью и вижу ее уже той «тьотей», с которых она всегда иронизировала.
А тогда, в 2006-м, когда писался Фройд, да и другие книги, она была еще подорванной бесшабашной девчонкой, с прекрасным чувством текста.

В этой книге описан угар человека, который вырвался из своих серых будней. Путешествуя по различным странам, Героиня пускается во все тяжкие - тут и наркотики всех мастей, «автозамены» сексуальных партнеров и партнерш , жизнь по впискам и в палатках. Героиня чувствует каждую из стран, их колорит, характер и менталитет населения. Показываются «наши там» - отдыхающие, заробитчане, диаспора. Прокуренный Амстердам, удивительная Индия, страны с дурацкими правилами диктатуры - меняются с калейдоскопом.

Только не ясно с чего бы это должен плакать товарищ Фрейд?

Вердикт 4/5