Жовта книга

Не можна казати, що всі чоловіки - суки (гади, недолюдки, всі вони такі тощо - як там іще люблять казати фрігідіни?..) Не треба узагальнень, нє... чоловік - то істота крилата і безмежна, має безліч іпостасей. Буває чорнявий і білявий (таки ліпше, щоб бував білявий), буває лисий, але однаково звабливий, буває фарбований і взагалі напівпрозорий. Нє, я не про гематому, не перебивайте.

Не можна все узагальнювати. І не можна дивитися у вузький анальний отвір, прикриваючись відсутністю часу в житті "на все" і здоровим прагматизмом...

- Ну чому ти завжди сподіваєшся на лажу від людей?

• Тому, що коли її не стається, я маю нагоду несказанно потішитися з приводу їхньої порядності.

Небо за вікнами – тебе не може бути забагато.

Світанок дня від'їзду – завжди найсумніший і найгарніший зі світанків. Це сірий світанок очищення.

...боятися втратити – здорово. Це не дає розвинутися звичці і рутині. Ми так за кожен день повинні би боятися, бо щомиті можемо втратити наступну мить. От тоді ми тільки й зможемо по справжньому жити. Боятися отак – це по справжньому кохати.

Байдужість . У домашніх мовчазних формах і у формах найкічовішої показухи. Власне, показуха не є байдужістю. Демонстративність не є незалежністю, а лише однією з форм втечі – не завжди, однак, невдалої – від залежності й ваги всього пласту експектацій чи т.зв. обоє 'язків, накладених соціумом і самим індивідуумом самим на себе. Накладених на голову, як купи лайна з під священних корів.

Тебе я, видно, кохаю більше, ніж те життя ненавиджу...

Перетворилася на жалюгідну невротичку. Чи неврастенічку. Чи істеричку. Чи пес його там зна на кого - в морзі б розібрались.

Ну, і як же я одна, недостойна, маю взяти на себе цю апокаліптичну місію оспівання вразливості й незахищеності найпершої запоруки добробуту жіноцтва — Чоловічого Статевого Органу?!