Брат теней

Андрэ Нортон

Том 36 собрания сочинений.

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,1

8 оценок

5
13%
4
88%
3
0%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 8Хотят прочитать 6

Рецензии

Demetrios23 августа 2013 г.
Світанок 2250 року
По-своєму дуже цікавий постапокаліптичний роман. Це один із ранніх зразків цього жанру, здається чи не перший фантастичний роман Нортон, виданий 1952 року.
Історія без особливих претензій, суто пригодницька і досить проста. Форс, мешканець гірського поселення у постапокаліптичному світі, після настання повноліття не отримує права бути розвідником і досліджувати зруйновані міста, бо він мутант - у нього неприродного кольору волосся і він може бачити у темряві. Тому він вирішує втекти і самостійно вирушити на пошуки великого міста, яке шукав його батько. Зав'язка досить цікава, однак далі Нортон дещо збавляє темни - сюжет перетворюється просто на низку пригод, які постійно змінюють одна одну не створюючи особливо продуманого сюжету. У романі є і дуже цікаві, атмосферні сцени (мандрівки по диким полям, пошуки цінностей у зруйнованому місті), які нагадують кращі моменти "Фоллаута", однак і є досить кумедні та наївні моменти, що нагадують архаїчну фантастику першої половини 20 століття (розумні маленькі ящірки, які ведуть битву зі страшними мутантами напівлюдьми-напівщурами).
Основна ідея дуже проста - людству треба об'єднуватися, вчитися приймати інших, не ворогувати між собою, інакше зовнішній страшний ворог знищить усіх (пацюки-мутанти), або ж люди знищать один одного і світ навколо, як це трапилося під час останньої війни. Слабке місце тут це отой зовнішній ворог, на якого можна спрямувати вроджену агресію всіх племен. Це мене дратувало у великій кількості англомовної фантастики - ворога придумати легко, але ж в реальному житті немає злобних інопланетян, є лише інші народи. Тому я більше люблю таку фантастику, у якій все не чорно-біле, а більш реалістичне, де немає висмоктаних з пальця наївно-кумедних розумних восьминогів чи ще чогось такого, де просто показуються можливі гіпотетичні шляхи розвитку чи занепаду людства. "Фоллаут" у цьому плані приваблює, жаль, що подібних літературних текстів я не зустрічав. Із літературної постапокаліптики пригадується лише Саймак і Жанна ДюПро ("Місто Ембер").
У книзі дуже приємно здивував фінал, там досить гарний і оптимістичний несподіваний поворот замість очікуваного мною моралізаторського підсумку.
Загалом я оцінюю роман на 10 з 12 балів і гадаю, що його було б непогано перекласти на українську для підлітків. Хоч це і не шедевр, але досить добротне фантастично-пригодницьке чтиво.
Брат Тіней
Цікавий і дещо несподіваний у сюжетному плані роман. Починається як містичне фентезі, переростає у героїчну космічну оперу, а завершується як пригодницький планетарний романс. Хоч це, звичайно, натягнутий опис, адже суть твору з іншого боку проста і характерна для Нортон - низка карколомних пригод, які швидко змінюють одна одну. Помітно, що тут Нортон вже розвинулася як письменник - оповідь стала більш динамічною, з багатьма кульмінаціями і інтригами. З іншого боку вже немає того оптимізму, гуманізму і доброї наївності, характерної для її ранніх творів. Утім, похмурим роман теж не назвеш.
Жофре - Брат Тіней, член таємної організації особистих охоронців і найманих вбивць у феодальному світі Асбаргану. Тут майже немає технологій і їм доводиться покладатися лише на власні фізичні і психічні дані, витримку і холодну зброю. Ложа, до якої належав Жофре, помирає, бо згасає магічний камінь, який її живить, а хлопця виганяє у бурю старший священик, який його здавна ненавидів...
Однак далі йде не очікуване фентезі, а космічні пригоди із Гільдією піратів, стражами галактичного порядку з Космічного Патруля, Центральним Контролем, іншопланетянином-вченим, який хоче випробувати свій винахід, що дозволяє бачити минуле, космічними торговцями, згадками про Предтеч, сутичками на трьох різних планетах і т.д., і т.п. Це є певним мінусом історії - дещо забагато всього намішано в купу, хоча Нортон і не переходить межі. Оповідь легка і динамічна, тому всі ці постійні зміни декорацій не заважають, а можливо навіть і допомагають створити дійсно пригодницький у повному сенсі слова роман. Однак велика кількість різних деталей не дозволяє авторці розкрити всі цікавинки, багато рушниць так і висять на стіні, багато цікавих моментів не прояснено - так і не відкривається таємниця походження Жофре, нічого не говориться про Предтеч, навколо яких будувалася велика частина оповіді, незрозуміле майбутнє Жофрі і справжні причини його переслідування священиками і т.д.
Можливо, причини в тому, що цей роман є частиною більшого циклу. Утім майже ніде не говориться, що він кудись входить. Хоча очевидно, що він є органічною частиною світу космічної фантастики Нортон. Тут згадуються і космічні торговці (цикл "Королева Сонця"), і Космічний Патруль, і Центральний Контроль (є однойменний цикл), і Предтечі (теж цикл, по-моєму навіть кілька). Треба напевне перечитати усі романи Нортон, аби визначити, де саме цей роман знаходиться і з чим він пов'язаний.
Враження у мене загалом позитивні, непогане чтиво для відпочинку, якщо не чекати від нього нічого особливого, крім легкого пригодницького роману.
8 з 12
Читать далее
7
69
McGonagall25 мая 2013 г.
Рецензия на роман "Брат Теней" (в книге 2 романа)
Роман начинается с катастрофы — ритуальной смерти Магистра одной из лож Братства Теней. Ложа Хо-Ле-Фар подлежит ликвидации, все братья направлены в другие ложи. Все, кроме одного. Молодой Жофре не принадлежит этому миру. Ребёнком он был найден Магистром в спасательной космической шлюпке, приземлившейся в горах, и воспитан в ложе. Теперь, лишившись покровительства Магистра, он изгнан. Самое время сказать о том, что Братство Теней — это братство наёмных телохранителей, шпионов, убийц. Нечто вроде специфического монашеского ордена или клана ниндзя.
Цуржал — закатанин (гуманоид, похожий на большую ящерицу), истортех. Ему удалось восстановить древнее изобретение — сканер, воспроизводящий картины прошлого. Когда-то применение этого сканера привело к ужасной трагедии на планете Корвар (см. «Кошачьим взглядом»), из-за чего прибор был запрещён. Нарушив запрет, Цуржал оказался меж двух огней — правительством закатан и Гильдией Воров, которая немедленно начала охоту за прибором. Мечта Цуржала — найти библиотеку Предтечей на планете Лочан.
Третий главный герой — Тайнад, Сестра Теней и Драгоценность, то есть ниндзя и гетера наивысшего класса в одном флаконе. Она выполняет миссию на планете Цсек, где судьба сводит её с Цуржалом и Жофре, которые к тому времени вступили в отношения наниматель – телохранитель. Вырвавшись с Цсека, охваченного революцией, трое отправляются на Лочан, жутко жаркий мир, где почва почему-то покрыта мхом и характеризуется как тундра (?). Они преодолевают все преграды, и, судя по всему, намерены не разлучаться и впредь. Этот роман просто требует продолжения, ибо конец романа отмечен какой-то… незавершённостью. Вот именно, роман закончился, а история — нет.
Одна из сцен мне очень нравится. Это визит Тайнад в ароматические бани «Три лилии». Для начала ей предложили выбор времён года, и Тайнад окунулась в весну. Обоняние или ольфакторное чувство — это мощнейшая вещь. Всего несколько молекул попавшие на «датчики» вашего носа могут перенести вас в детство или, например, в осень. Но я рискую превратить этот эпизод в панегирик ароматам, и потому умолкаю.
«Брат Теней» был опубликован в 1993 году, то есть в позднем периоде творчества Нортон. На мой взгляд, большинство её романов этого времени (те, что в соавторстве, я не рассматриваю; это не Нортон) отличаются некоторой сюжетной невнятицей: начатые и не завершённые линии, неясность мотивации отдельных персонажей и т.п. Это не значит, что мне роман не нравится. В произведениях Нортон я ценю, прежде всего, атмосферу, а здёсь её хватает.
Перевод неудовлетворителен. Сначала я хотела написать «неровный», ибо есть места, которые переведены очень хорошо. Но нет, всё же оценка отрицательная. Переводчик позволяла себе произвольно выбрасывать, добавлять и изменять текст. Некоторые фразы переведены просто неверно. Создаётся впечатление, что перевод выполнялся второпях, без дальнейшего редактирования.
Резюме: Не рекомендую начинать знакомство с творчеством Нортон с этого романа. А любителям Нортон мои рекомендации не требуются, ибо они читают всё.
Читать далее
6
73
kathleenru22 октября 2012 г.
Тема интересная, но написано жутко скучно! Язык просто никакой - перечисление событий и всё. Причём, это, скорее всего, "работа" переводчика, а не автора. Автор навряд ли приобрела бы такую известность, если бы писала плохо. Но переведено это на уровне ученика средней школы - сухой текст со стилистическими ляпами. По существу тоже не всё понятно - сюжет как-то скачет: то одно, то вдруг другое. Решения героев какие-то нелогичные, есть незаконченные нити. Тут уж не знаю, кто виноват - автор ли, переводчик ли, моё ли ~~балованное~~ восприятие... Единственное, что (точнее - кто) понравился - это Люра. Нормальное такое кошачье поведение) Но читать другие вещи Андрэ Нортон - никакого желания. Может, тут кто-нибудь отпишется, кому понравилось, и расскажет, чем?
*У меня отметка стоит, что прочитала ещё в 2005-м. Так и есть. Это была, наверное, первая моя книга, прочитанная в электронном виде - на допотопном КПК, не желающем отображать кириллицу, поэтому читала в транслите. Вот на него и грешила: думала, поэтому непонятно. Однако и перечтение в хороших условиях ничего нового не дало, кроме подозрения, что в 2005-м я её, похоже, так и не осилила)
Читать далее
3
255