Рецензия на книгу

• 

  Demetrios23 августа 2013 г.

  Світанок 2250 року

  По-своєму дуже цікавий постапокаліптичний роман. Це один із ранніх зразків цього жанру, здається чи не перший фантастичний роман Нортон, виданий 1952 року.

  Історія без особливих претензій, суто пригодницька і досить проста. Форс, мешканець гірського поселення у постапокаліптичному світі, після настання повноліття не отримує права бути розвідником і досліджувати зруйновані міста, бо він мутант - у нього неприродного кольору волосся і він може бачити у темряві. Тому він вирішує втекти і самостійно вирушити на пошуки великого міста, яке шукав його батько. Зав'язка досить цікава, однак далі Нортон дещо збавляє темни - сюжет перетворюється просто на низку пригод, які постійно змінюють одна одну не створюючи особливо продуманого сюжету. У романі є і дуже цікаві, атмосферні сцени (мандрівки по диким полям, пошуки цінностей у зруйнованому місті), які нагадують кращі моменти "Фоллаута", однак і є досить кумедні та наївні моменти, що нагадують архаїчну фантастику першої половини 20 століття (розумні маленькі ящірки, які ведуть битву зі страшними мутантами напівлюдьми-напівщурами).

  Основна ідея дуже проста - людству треба об'єднуватися, вчитися приймати інших, не ворогувати між собою, інакше зовнішній страшний ворог знищить усіх (пацюки-мутанти), або ж люди знищать один одного і світ навколо, як це трапилося під час останньої війни. Слабке місце тут це отой зовнішній ворог, на якого можна спрямувати вроджену агресію всіх племен. Це мене дратувало у великій кількості англомовної фантастики - ворога придумати легко, але ж в реальному житті немає злобних інопланетян, є лише інші народи. Тому я більше люблю таку фантастику, у якій все не чорно-біле, а більш реалістичне, де немає висмоктаних з пальця наївно-кумедних розумних восьминогів чи ще чогось такого, де просто показуються можливі гіпотетичні шляхи розвитку чи занепаду людства. "Фоллаут" у цьому плані приваблює, жаль, що подібних літературних текстів я не зустрічав. Із літературної постапокаліптики пригадується лише Саймак і Жанна ДюПро ("Місто Ембер").

  У книзі дуже приємно здивував фінал, там досить гарний і оптимістичний несподіваний поворот замість очікуваного мною моралізаторського підсумку.

  Загалом я оцінюю роман на 10 з 12 балів і гадаю, що його було б непогано перекласти на українську для підлітків. Хоч це і не шедевр, але досить добротне фантастично-пригодницьке чтиво.

  Брат Тіней

  Цікавий і дещо несподіваний у сюжетному плані роман. Починається як містичне фентезі, переростає у героїчну космічну оперу, а завершується як пригодницький планетарний романс. Хоч це, звичайно, натягнутий опис, адже суть твору з іншого боку проста і характерна для Нортон - низка карколомних пригод, які швидко змінюють одна одну. Помітно, що тут Нортон вже розвинулася як письменник - оповідь стала більш динамічною, з багатьма кульмінаціями і інтригами. З іншого боку вже немає того оптимізму, гуманізму і доброї наївності, характерної для її ранніх творів. Утім, похмурим роман теж не назвеш.

  Жофре - Брат Тіней, член таємної організації особистих охоронців і найманих вбивць у феодальному світі Асбаргану. Тут майже немає технологій і їм доводиться покладатися лише на власні фізичні і психічні дані, витримку і холодну зброю. Ложа, до якої належав Жофре, помирає, бо згасає магічний камінь, який її живить, а хлопця виганяє у бурю старший священик, який його здавна ненавидів...

  Однак далі йде не очікуване фентезі, а космічні пригоди із Гільдією піратів, стражами галактичного порядку з Космічного Патруля, Центральним Контролем, іншопланетянином-вченим, який хоче випробувати свій винахід, що дозволяє бачити минуле, космічними торговцями, згадками про Предтеч, сутичками на трьох різних планетах і т.д., і т.п. Це є певним мінусом історії - дещо забагато всього намішано в купу, хоча Нортон і не переходить межі. Оповідь легка і динамічна, тому всі ці постійні зміни декорацій не заважають, а можливо навіть і допомагають створити дійсно пригодницький у повному сенсі слова роман. Однак велика кількість різних деталей не дозволяє авторці розкрити всі цікавинки, багато рушниць так і висять на стіні, багато цікавих моментів не прояснено - так і не відкривається таємниця походження Жофре, нічого не говориться про Предтеч, навколо яких будувалася велика частина оповіді, незрозуміле майбутнє Жофрі і справжні причини його переслідування священиками і т.д.

  Можливо, причини в тому, що цей роман є частиною більшого циклу. Утім майже ніде не говориться, що він кудись входить. Хоча очевидно, що він є органічною частиною світу космічної фантастики Нортон. Тут згадуються і космічні торговці (цикл "Королева Сонця"), і Космічний Патруль, і Центральний Контроль (є однойменний цикл), і Предтечі (теж цикл, по-моєму навіть кілька). Треба напевне перечитати усі романи Нортон, аби визначити, де саме цей роман знаходиться і з чим він пов'язаний.

  Враження у мене загалом позитивні, непогане чтиво для відпочинку, якщо не чекати від нього нічого особливого, крім легкого пригодницького роману.

  8 з 12

  7

  69