Тероризм

Знайомство з Андрієм Любкою почалось з того, що я випадково знайшла в аудіо декламацію його вірша "Дегустація твоєї шкіри". То було щось божественне. Одразу після прослуховування я полюбила його. Пізніше я якось знов натрапила на один з його віршів, і вже остаточно закохалась в його творчість і в нього самого також.
Це просто щось неймовірне. Його вірші хочеться перечитувати знову й знову. Вони не набридають. А навіть навпаки, як наркотик, - тягнуть до себе знов і знов.

Найголовніше в цьому житті – прокинутися біля тебе
В ліжку і слухати як
Ти спиш.

Бути не значить чути
Жити або померти
Бути це значить взути
Мешти своєї смерті

Можливо, комусь дана поезія здасться занадто сопливою, але я від неї просто божеволію. Божеволію і все.