Я ніяк не міг зрозуміти чому Симоненка порівнюють з Шевченком... Дістав з полиці одного й другого. Читав.Уважно читав. Далі спробував навіть чергувати:один вірш Шевченка,другий вірш Симоненка...і так далі. Аж допоки до мене не дійшло: порівнюючи їх обох,я шукав спільності абсолютно не в тому місці.Вся моя увага спрямовувалась на моменти чисто,так би мовити,технічні.Можливо,я так би і не вгледів суттєвості цих паралелей... Якби би не грім. Грім що лунав,та не вщухав напротязі почергового читання. Щирість,палкість,інвективність гримить у віршах обидвох!Причім Симоненків грім не тільки співзвучний Шевченковому,але співрівний! Це,на мою думку,і є ключовий момент,ключова роль,ключ,відкриваючий розуміння творчості Василя Симоненка. Він унаслідував шевченківський запал,і гримів у часи,котрі потребували такого "весняного грому",як і сто років до нього гримів Шевченко.
Вірш "Тиша та грім" для мене є сердцем усієї творчості Симоненка. Життєстверджувальна,стихійна,контрастна,вбиваюча наповал журбу та вливаюча у душу шалену енергію молодості,поезія!
Гей, почуйте, добрі люди, Заздрить мені треба: Грім ударив мені в груди, Грім з ясного неба.
8 понравилось
