Гріх

Марія посміхається.

Сталинський: Посміхаєтесь? А чого ж досі не застрелились? Не смерті ж ви боїтесь? Смерть — що? Один момент сильного напруження волі. Страшніше щось друге. Страшне те, що після смерті буде. І не там, не-там угорі, а тут, тут на землі, з отими, що там. (Киває на сусідні хати). От якби було цілком байдуже, ну й тоді... але в тому-то річ, що тоді, коли б було байдуже, то, може, й помирати не треба б було. Одне за одне, розумієте, зачіпається. Через те, що небайдуже, хочеться померти, але не можна померти

Сталинський (з захопленням сміється). А, їй-богу, мені це подобається. Я це люблю. Таких противників я люблю. Оце видержка, сила, строга тактика. Прекрасно, прекрасно! І скажу вам так, знаєте, по щирості, не по-жандармськи, а по-людськи. (Озирається, тихіше). Держіться раз у раз такої тактики. Мовчіть і ні пари з уст. Головне, ні одного згуку, ні одного слова. Для нашого брата, жандарма, нема нічого гірше, як отаке абсолютне мовчання. Це, я вам скажу, вбивча, безнадійна штука. Туман, непроглядний туман.