Hatchet

Тринадцятирічний Браян Робсон переживає розлучення батьків. Наразі він прямує до батька, летить на невеличкій Сесні до нафтових розробок. Він повністю заглиблений у свої роздуми та споглядання канадських лісів внизу, аж поки у пілота не стається серцевий напад і літак не падає. Без одягу (лише той, що на ньому), без їжі, без води (лише та, що у озері поряд), без сховку, без будь-яких допоміжних засобів він має вижити доки його не знайдуть рятівники. При нагоді стається єдине, раніше абсолютно незрозуміле навіщо, - невеличка сокира, яку хлопцю подарувала мати перед польотом. Лише випадково вона залишилася висіти на ремені, а тепер стане єдиним, що допоможе вижити.

Хлопець, сокира і його побіжні знання із школи та передач на тб. Наодинці із тайгою.

*&^%#$%^

Культова книжка? Рілі? Поки я читала, я думала, що читаю казку. Потім подивилася, що цей роман – перший із цілої серії про Браяна, який потрапляє у різноманітні екстремальні умови і… виживає. Так, він завжди виживає! Не знаю, може я застара, а підліткам буде норм? Але воно все таке нереальне, все таке химерне. І цей довбаний «секрет», з яким він носиться і все переживає, переживає… Весь текст крутиться по заданому колу: Браян прокинувся, Браян знайшов що поїсти, Браян те з’їв, Браяну стало погано або таки пофартило, Браяна на присмерку заїдають комарі та мошки, Браян влігся спати. Денеде в ці «основні» події вкраплюється те, як він потроху «підкорював» природу на власних помилках. Але ці підкорення так легко траплялися, ніби хлопцю не 13 років і він не найзвичайніший міський мешканець (тобто ніфіга про виживання не знає).

СПОЙЛЕР! 52 дні Браян виживав. Коли його знайшли, то прозвучало, що пошуки припинили майже 2 місяці тому. Це що, одразу? Скільки ж його шукали?