Все поруч

Ярині

Стрімкими ріками зелених електричок ми допливли у Львів; а в Львові ще безсмертник не зацвів, і все було як звично;

каштани цвіт згребли у тисячі копичок, що хилиталися і пахли між листків, але від цього погляд наш не млів: були ми, як бузки, в запилених обличчях.

Ми в вуличку пройшли, в каштани, в поворот, де скрикував трамвай, що голову заводив у затінок, за ріг; там дім був, у якім, як давню фреску, я лице твоє, і очі, й рот губами з небуття виводив.

Й не вірилось, що десь комусь прощу за кожен пальчик твій тремтячий, за те, що по ночах ти плачеш, плачеш, плачеш, й за те, що я нічим тебе не захищу.