Бора

Творчість Галини Вдовиченко до цього часу залишалася для мене незвіданою. Якось не доходили руки до її книжок. Хоча книги авторки часто «миготіли» перед очима то в книжковій крамниці, то на просторах Інтернету. І ость, час настав.
Така чудова «затравка» на початку книги просто не могла не захопити читача. Ось зауважте. Христина Бора несподівано отримує у спадок дім у Львові. Чому саме їй заповіли будинок і врешті хто ж той таємничий дарувальник? Все це занадто швидко випливає на поверхню сюжету і далі стає просто не цікаво….

В цьому подарованому будинку з тих чи інших причин скупчується просто збіговисько людей: якась школярка, що розвозить піцу велосипедом; позбавлений піклування безпритульний дідуган; занадто ідеалізований авторкою герой-лісоруб та звісно ж майстер на всі руки; самотня мати трьох дітей подруга Бори; пес та кіт. Всі вони весело проводять час, спілкуються, розповідають кожен свою історію. Якось нудно це відбувається, якоюсь натягнутою вийшла книжка. Щось середнє між одкровенням і допитом. Якось так…

Такого захоплення книгою я сама від себе не очікувала. Познайомившись з "Пів'яблука" та "Тамдевін" Г. Вдовиченко, я думала, що це найкращі романи автора. Але помилялась. "Бора" - дуже цікава та захоплива історія, абсолютно не схожа на попередні книги.
Христина Бора працює у видавництві, пише свій другий роман вже десять років, виховує 17-річного сина і навіть не очікує, який подарунок долі скоро отримає. Цим подарунком виявився великий будинок від колись знайомого чоловіка.
Жінки по своїм натурі дуже допитливі і люблять всілякі цікавинки. Ось і Бора з найкращою подругою Лідою починає господарювати в будинку. Чи знає вона, які повороти долі її очікують? Навряд чи....адже зовсім скоро вона познайомиться з новими людьми, прийме їх у свій будинок, допише роман, а також стане господаркою кошеняти Кіцманя та собаки Альми.
Фінал книги виявився неочікуваним та захопливим. Але мені б хотілось продовження роману, аби дізнатись: чи повернеться Гордій, чи залишаться в будинку Божка та Іван Іванович? як читачі зустрінуть новий роман Бори?

Україномовні книжки з присмаком львівського діалектизму - це завжди цікаво і приємно, вони дозволяють зазирнути до своїх коренів, почути рідну та милу серцю мову, відчути себе частиною чогось неймовірно величного та прекрасного.
Галина Вдовиченко змогла використати усю силу української мови для створення неповторної атмосфери затишку та покою. Не чекайте від цієї книги якихось непередбачуваних подій або активного розвитку сюжету. Усе тут відбувається досить неквапливо і трохи по-наївному казково.
Головною у цьому творі є Бора - жінка, що отримала просто так, ні з того, ні з сього, будинок. І не просто дім, а місце, де вона змогла б почуватися захищеною та врівноваженою. Ця тематика зачепила мене, адже в сама я більш за все бажаю спокою та натхнення, ну а від чудового будинку, хто взагалі відмовиться? Я хотіла читати про дім і про його затишок, але почула замість цього неймовірні одкровення семи різних душ. Можливо, я стаю старішою і сентиментальнішою, та я почала приймати драми (навіть ті, що випромінюють світлу печаль) занадто близько до серця. Тепер мені завжди не вистачає хеппі-енду. Галина Вдовиченко залишила нам простір для своїх думок та бажань, тому я сама нафантазую собі гарне-гарне майбутнє героїв, розставляючи позитивні аспекти.
4 із 5, непогано)

На даний час багато сучасних українських письменників вибрали для себе стереотип писати про "сільські пристрасті" і "драми", а тут абсолютно проста, щира, незамисловата історія про жінку, якій в спадок діставля будинок. Про жінку, одну з сотні тих, яких можна зустріти просто на вулиці або по-сусідству. Ми з мамою обожнюємо романи Галини Вдовиченко саме за їх простоту та безпосередність і мама часто перечитує саме цю книгу.
Тепер щодо змісту роману. Роман сам по собі дуже затишний та атмосферний, туди поринаєш та відчуваєш себе там, посеред старого будинку посеред хорошої компанії. Головна героїня Христина Бора, проста жінка, котрій доля зробила подарунок у вигляді старого будинку на околиці Львова, який вона отримує у спадок від свого першого шкільного кохання. Разом з вірною подругою вона їде туди, щою подивитися той самий таємничий будинок та залишаєтья там ночувати, попередивши дорослого сина, в якого вже теж є особисте життя. І поступово гостинний будинок приймає під своє тепле крило людей з абсолютно різними долями, котрі діляться своїми історіями. Особливе, чисте, дитяче тепло віяло від Божки, дівчинки, котру доля не дуже й обдарувала щасливим дитинством і з ранніх років вона сама заробляю на життя та від котика Кіцманя, котрий так любив дрімати у неї на колінах, коли всі збиралися разом та розповідали свої історії.
Також, напротязі роману дуже відчувається та особливо чарівна "Львівська" атмосфера. Роман зачаровує своїм теплом, закутує в чарівне покривало теплута затишку та дає впевненість в тому, що в житті завжди є місце диву. Диву та щирій людській дружбі та доброті, спорідненню таких, на перший погляд, різних душ. Роман лікує душевні рани та позбавляє від поганого настрою. "Бора"- книга від якої хочеться жити та щиро вірити в дива!!!