Меч Предназначения

Вторая книга серии про Ведьмака Сапковского Анджея. Книга представляет собой, как и первая часть, сборник рассказов. Однако в "мече предназначения" открывается взаимосвязанная нить событий, открываются ключевые персонажи цикла - Йенифер и Цири. Книга будет интересна для любителей одноимённой игры, с точки зрения ответа на вопрос - зачем столько часов было проведено в виртуальном мире в поисках Цири, кто она такая и кем приходится ведьмаку. Действительно, а кем она приходится и что такое предназначение?
Сам цикл является сказкой для взрослых. Стоит ли читать произведения цикла и какую информацию вы подчерпнёте? Отвечу на вопрос словами Стивена Кинга - если ищите информацию, прочтите инструкцию.

Я не стала долго тянуть и прочитала вторую книгу цикла. Она мне понравилась если и не больше чем первая, то всё- таки превзошла мои ожидания. Мы всё глубже погружаемся в мир "Ведьмака" встречая снова и Геральта( он всерьёз начал претендовать на моё сердце), и беспечного ловеласа Лютика. И Йенифер( к которой моё отношение никак не определиться) , и знакомимся с Цири, ребёнком Предназначением. Эта книга более мрачная по своей атмосфере тут и проблемы с Йенифер, и встреча ведьмака с матерью, и попытка избежать Предназначения, которое настигает его снова и снова, и наступающая война с нильфгаардцами... Но это всё тот же прекрасный мир в котором мы снова встречаем узнаваемых героев сказок - Русалочку и Элизу ( хоть и с одним братом, но с крапивной рубашкой). А ещё дракон, и не простой дракон, а золотой, который может менять своё обличие, и воинственные дриады, защищающие свой мирок, и мимик ( допплер) способный не только стать чьим- то двойником чисто внешне, но и перенять мысли и повадки. Хоть это снова книга состоящая из рассказов, последние два сложно разделить между собой- они скорее как пролог, начало дальнейшей истории, полной магии и приключений.

Не знаю, как там продолжение саги, но начало на 5+. Возьми не сопливого, но благородного маскулинного персонажа, основную любовную линию, множество побочных любовных линий, немного дружбы, много чудовищ и боевых сцен изобилующих описаниями крови и кишок, в меру магии, чуток политики, расовой сегрегации и грязного жестокого средневековья и чуть-чуть больше философии, чем нужно - и получи роман о Ведьмаке. Вне всякого сомнения, это маст рид для всех любителей фэнтези, придраться, кроме как к философии, мне не к чему.
Жаль, что таких книг ограниченное количество, придется, видимо перечитывать снова и снова:)

Моє знайомство з відьмаком Геральтом почалося ще влітку, але продовжити його я змогла лише зараз, коли  Софійка подарувала мені другу частину «Меч призначення» з серії Сапковскі. Перші сторінок 50 було якось важкувато й незрозуміло… навіть закрадалася думка, що даремно я полізла в цей такий заплутаний і незрозумілий мені світ. Але все змінилося…

Перша частина «Останнє бажання» була збіркою новел, які, здавалося, не були аж надто пов’язані між собою. І це зрозуміло, бо вони справді були новелами, які об’єднали в одну книгу вже пізніше. «Меч призначення» вже вимальовує певну картину, де в новелах спільними є не лише персонажі. Крізь них проходить єдина лінія, єдина ідея. Це ідея того самого призначення, долі, сенсу життя. Майже всі персонажі розмірковують на цю тему, а найбільше ж Геральт і Йеннефер…

Де є «межа можливого»? Що, як правда — це лише «крихта льоду»?.. «Вічний Вогонь» — це надія? Чи вимагає кохання «трохи жертовності»? Для чого слугує «меч призначення»? І чи достатньо лише призначення, чи для того, щоб знайти сенс життя, потрібно «щось більше»?

Мене дуже зачепило, як Сапковскі цікаво роздумує над цими питаннями, зображуючи різні ситуації, по-своєму візуалізуючи їх, і як майстерно він поєднує їх. Тема плавно переходить з однієї новели в іншу, але при цьому не складається враження, наче топчешся на одному місці й мусолиш одне й те саме, просто все дуже логічно складається і показує, що в житті все завжди взаємопов’язано, якби не старався абстрагуватися й розділяти.

Здається, наче світ Геральта — це якийсь класичний уявний фентезійний світ з міфічними істотами й своїми проблемами. Та це лише перший, дуже поверхнісний погляд. Насправді ж, це цілком реальний світ, в якому живемо й ми з вами. І проблеми в ньому точно такі ж самі, як і у нас. Це і є головним принципом жанру фентезі — вигаданий світ є лише відображенням реального світу. Бо кажуть же, що зі сторони видніше. От автор і створює таку собі  «сторону», яку ми можемо побачити, проаналізувати й спроектувати на те, що маємо самі.

Мене дуже зачепила філософічність Анджея Сапковскі в цій частині. Остання новела взагалі змусила розчулитися і викликала сльози на очах. Щось таке важливе проникло в саме серце…

Про «Меч призначення» можу сказати: сильно й глибоко! Однозначно раджу!

Моя оцінка: 10 з 10.

P.S. Сподіваюся, що до наступної частини я доберуся раніше, ніж за півроку)

Відьмаки. Мутанти без емоцій, людських почуттів та можливості мати дітей. Але чи правда це? На долю Ґеральта випало призначення, в яке він не вірить і тікає від нього. Адже, на його думку, одного призначення замало, повинно бути щось більше. Відьмаковим призначенням є дві жінки. Одна - його кохана Йеннефер із Венґерберґа, яка покинула його, бо так само, як і він, не вірить у призначення: їй потрібне щось більше від Ґеральта, потрібне те, чого він дати їй не може. Друга ж - маленька Цірі із Цінтри, дитина-несподіванка, яку він мав взяти як винагороду і зробити із неї нащадка роду відьмаків, та і тут призначення зіграло із ним злий жарт: для відьмацького ремесла потрібен хлопчик.
«Меч призначення» - друга книга із циклу «Відьмак», як і перша, - це збірка оповідань. Та цю збірку написано більш свідомо і зрозуміло. Якщо в першій книзі оповідання пов’язували мікророзповіді «Голос розуму», то у другій всі оповідання керуються спільним мотивом і мають одну тему, яка продовжиться згодом на цілий роман. Це тема кохання Ґеральта до Йеннефер і його любові до Цірі.

Ось покінчено і з другою збіркою під назвою "Меч призначення". Геральт все ще невимовно крутий, Любисток - балакучий, а Йенніфер створює складнощі.

Напевне, занадто швидко почала другу збірку після прочитання першої. Так і до кінця швидесенько доберусь. Але ще не хочеться, хочеться трохи потягнути, бо пам'ятаю, як подруга хотіла зтерти собі пам'ять, щоб прочитати Відьмака знову.

Дуже сподобалось оповідання "Трохи жертовності". Ессі - юна поетесса і бард - набагато більше мені імпонує, аніж та його кохана Йенніфер. Може я просто не люблю таких героїнь, як Йен, але все ж Ессі для мене поки що краща дівчина у житті Геральта. Але ж і гарна, і ніжна історія в них вийшла.

Ще хочеться виділити "Меч призначення". Оповідання, назву якого взято за назву збірки. І не просто так. Адже тут Геральт вперше зустрічає своє призначення... Я зрозуміла, що крім Любистка я знайшла ще одного персонажа, який буде мене радувати постійно - Цірі. Ця дитина просто чудо! І Геральт міняється, коли поряд з нею. А всі ці її княжі вибрики!.. Шикарний персонаж! Я просто в захопленні від неї!

9/10

Вот и я добралась до "Ведьмака", в возрасте уже не школьном и даже не студенческом)) И почему я не прочла его во времена увлечения Громыко - не знаю (а теперь понятно откуда дровишки)). Сага о ведьмаке Геральте все же одно из самых добротных и качественных фэнтези произведений, написанных славянским автором. "Меч предназначения" пошел легче нежели "Последнее желание", скорее всего из-за более разнообразных историй, более четкую временную организацию событий и отсутствие слишком затянутых боевых сцен. Я, если честно, терпеть не могу описаний драк и боев - не могу визуализировать все те непонятные движения и мало понимаю, что происходит. В "Мече" немного утомила Йеннифэр, любовная линия местами выглядит наигранно. Все больше открывается сам фэнтезийный мир, его устройство и обитатели, и все это по ходу действия и без нудных предварительных описаний. Правда, из-за отсутствия объяснений я сначала подумала, что низушки это местное название каких-то чиновников, и уж потом дошло, что это у Сапковского так хоббиты называются))
В общем, книга интересная, рада знакомству с миром Ведьмака.