Рецензия на книгу
Меч Предназначения
Анджей Сапковский
Аноним25 февраля 2018 г.Щось більше, ніж призначення
Моє знайомство з відьмаком Геральтом почалося ще влітку, але продовжити його я змогла лише зараз, коли Софійка подарувала мені другу частину «Меч призначення» з серії Сапковскі. Перші сторінок 50 було якось важкувато й незрозуміло… навіть закрадалася думка, що даремно я полізла в цей такий заплутаний і незрозумілий мені світ. Але все змінилося…
Перша частина «Останнє бажання» була збіркою новел, які, здавалося, не були аж надто пов’язані між собою. І це зрозуміло, бо вони справді були новелами, які об’єднали в одну книгу вже пізніше. «Меч призначення» вже вимальовує певну картину, де в новелах спільними є не лише персонажі. Крізь них проходить єдина лінія, єдина ідея. Це ідея того самого призначення, долі, сенсу життя. Майже всі персонажі розмірковують на цю тему, а найбільше ж Геральт і Йеннефер…
Де є «межа можливого»? Що, як правда — це лише «крихта льоду»?.. «Вічний Вогонь» — це надія? Чи вимагає кохання «трохи жертовності»? Для чого слугує «меч призначення»? І чи достатньо лише призначення, чи для того, щоб знайти сенс життя, потрібно «щось більше»?
Мене дуже зачепило, як Сапковскі цікаво роздумує над цими питаннями, зображуючи різні ситуації, по-своєму візуалізуючи їх, і як майстерно він поєднує їх. Тема плавно переходить з однієї новели в іншу, але при цьому не складається враження, наче топчешся на одному місці й мусолиш одне й те саме, просто все дуже логічно складається і показує, що в житті все завжди взаємопов’язано, якби не старався абстрагуватися й розділяти.
Здається, наче світ Геральта — це якийсь класичний уявний фентезійний світ з міфічними істотами й своїми проблемами. Та це лише перший, дуже поверхнісний погляд. Насправді ж, це цілком реальний світ, в якому живемо й ми з вами. І проблеми в ньому точно такі ж самі, як і у нас. Це і є головним принципом жанру фентезі — вигаданий світ є лише відображенням реального світу. Бо кажуть же, що зі сторони видніше. От автор і створює таку собі «сторону», яку ми можемо побачити, проаналізувати й спроектувати на те, що маємо самі.
Мене дуже зачепила філософічність Анджея Сапковскі в цій частині. Остання новела взагалі змусила розчулитися і викликала сльози на очах. Щось таке важливе проникло в саме серце…
Про «Меч призначення» можу сказати: сильно й глибоко! Однозначно раджу!
Моя оцінка: 10 з 10.
P.S. Сподіваюся, що до наступної частини я доберуся раніше, ніж за півроку)
2128